Навчальний проект № 2 - Як тварини готуються до зими? - 2 клас

Ось і прийшла довгоочікувана зима. Узимку природа відпочиває. Усі рослини поринули у сон — вони перебувають у стані спокою. Зеленіють лише хвойні дерева та занесені товстим шаром снігу вічнозелені трав’янисті рослини й кущики.

Ті, кому належить, полетіли. Це багато птахів, деякі метелики, кажани. Вони вирушили на зимівлю в теплі краї на півдні. Але чимало й таких, хто залишився вдома. Глибоко під водою забилися в куточки риби. Сховалися комахи, павуки, багатоніжки. Тритон, який усе літо жив у ставку, виповз на сушу, шукає собі зручне містечко в моху.

В укриттях зимують змії, ящірки, жаби, павуки, комахи та інші дрібні тварини — вони заціпеніли. Від морозів рятуються в теплих прилистках лісові звірі: миші й полівки — в підземних нірках, білки — в кублах, а зайці, вовки й лосі — у сніжних заметах. Найпомітніші мешканці зимових лісів і полів — птахи.

Весь короткий зимовий день вони снують у кронах дерев або кочують полями, шукаючи корм — насіння, плоди, бруньки і комах. Зима — найважча пора в житті всіх тварин. Чимало птахів і звірів гинуть від голоду та холоду.

Як комаха сонечко готується до зими?

Ця маленька красуня всім подобається, тому що має яскраве глянцеве забарвлення та вважається символом щастя. Однак між собою жучки не дуже товаришують — вони, мабуть, мрійники, які насолоджуються життям наодинці. Та коли на вулиці починає опадати листя і повітря стає прохолодним, сонечка об’єднуються у групи і шукають теплі місця для схову, такі як: кора дерев, мох, камінці. Найкмітливіші червоно-чорні намистинки ховаються у житлах людей. Основне завдання сонечка восени — пошук сухого та затишного місця для відпочинку. Сніжної зими ці комахи, на жаль, не бачать, адже впадають у сплячку ще до її приходу.

Як мураха зустрічає зиму?

Мурашки постійно тримаються групами та все життя будують будинки, які називаються мурашниками. Ці завзяті комахи зовсім не бояться холоду, бо не замерзають навіть тоді, коли ми одягаємо шуби та рукавиці.

Їм не потрібно шукати місце для зимової ночівлі, адже вони завжди можуть перепочити у лабіринтах мурашника. Однак до зими вони все ж таки готуються. Так, восени у тілі мурашки виділяється спеціальна рідина, яка зігріває її зсередини. А називається вона гліцерин. Саме завдяки цій магічній рідині мурахи не мерзнуть взимку.

shutterstock_681553738_ФЃвЃ 5_Н†Ґз_ѓаЃ•™в_2_2 ™Ђ

Що роблять взимку мухи та комарі?

Цікаво, що комарі та мухи на зиму ховаються у віконних рамах та щілинах будинків. Муха, яка впала у сплячку, здатна проіснувати півроку і більше. З настанням тепла мухи оживають і ходять, немов сонні.

Оговтавшись, комахи повертаються до звичного життя, яке зазвичай триває близько місяця. А от комарі часто не доживають до зими. Дорослі особини проводять все своє життя, а саме літо й осінь, на суші. Далі всі самці-комарі гинуть, а самки-комарі (та й то не всі) вирушають на водойми перечекати зиму, а навесні відкласти яйця для зародження нового життя.

Як зимують бджоли?

Тільки-но бджоли відчують близькість закінчення медозбору, у них зараз же загострюється інстинкт охорони накопичених запасів. Ще недавно, коли бджоли вносили у вулики велику кількість нектару, входи до їхніх осель зовсім не охоронялися, тепер же у льотків з’явилася посилена охорона. Бджоли приступають до замуровування (звуження) надмірно широких вічок прополісом. У всій поведінці сім’ї відчувається якась настороженість, нервозність.

Щойно головний міні-проект бджіл — медозбір припиниться (з різнотрав’я і гречки він сходить поступово, а липовий обривається раптово), бджоли зараз же починають викидати трутневий розплід і нещадно виганяти трутнів із вуликів.

Спочатку вони відтісняють їх з медових стільників на порожні, суворо стежать за ними і не дозволяють повернутися назад до корму. А коли трутні ослабнуть від голоду, зганяють їх з гнізда на дно і стінки вуликів. Потім вже остаточно знесилених витягують із житла назовні. Часто трутням вдається вирватися з міцних щелеп бджіл і злетіти, але під час спроби повернутися в гніздо охорона їх не пропускає. Жала проти трутнів бджоли не застосовують. До ночі на передніх стінках вуликів, під прилітною дошкою на землі, можна бачити купки ослаблих трутнів.

Трудівниці-бджоли на зиму в сплячку не впадають. З настанням холодів матка припиняє кладку яєць, а бджілки все більше часу проводять у гнізді. Усі вони скупчуються навколо личинок і лялечок, аби підтримати температуру, потрібну для їхнього життя. Ніяких робіт бджоли взимку не виконують, сидять майже нерухомо. Клубок бджіл складається з 30–35 тисяч особин. Усередині клубка температура завжди вища, аніж зовні. Тож бджілки, які замерзли, протискаються вглиб, а на їх місце стають бджоли, які побували в теплі.

Головними ворогами бджіл узимку є сильні вітри, вогкість та голод, тож бджолярі повинні добре постаратися, аби забезпечити бджілкам спокійну та затишну зимівлю.

Що роблять павуки?

А павуки — боягузи. Восени вони ховаються, аби не зустрітися віч-на-віч з холодною зимою. Водяний павук кутається у кокон та занурюється під воду, де засинає аж до весни. Павуки, які живуть у лісі або на вулиці, ховаються у корі дерев. А ті, що лякають нас удома, засинають десь у щілинах.

Тяжко пташкам узимку. У мороз і заметіль птахи замовкають. Вони ховаються у затишні місця і настовбурчують пір’я — від цього їм стає тепліше. Довгу зимову ніч пташки проводять по-різному. Ворони і галки ночують невеликими зграями у парках, садах, на деревах. Дятли, повзики, синиці-гаїчки ховаються у дуплах, горобці і синиці великі — під дахами, на горищах, біля опалювальних труб. Особливої допомоги птахи потребують узимку, коли сніг та лід вкривають усе. Їм стає важко здобувати поживу, і найбільше птахів гине не від холоду, а від голоду. Вважають, що під час затяжної зими з кожних 10 синиць виживає одна. Тому потрібно регулярно підгодовувати птахів насінням соняшнику та гарбуза, крихтами білого хліба, а також пшоном. Синички залюбки з’їдять шматочки несоленого сала, маргарину й м’яса. птахи

Якщо поповнювати запаси у годівниці регулярно, птахи оселяться поблизу і влітку, очищатимуть навколишні дерева від шкідників.

У кінці літа линяє водоплавна дичина — качки, гуси, гагари. Утративши махові й інші великі пір’їни, вони стають абсолютно безпорадними і не можуть літати. Тому птиці забиваються в найнепрохідніші хащі і зарості очерету на болотах і озерах, де линяють. У разі небезпеки качки намагаються рятуватися від ворогів тільки вплав, а іноді ніби біжать по воді, ляскаючи безперими крилами. У такі періоди птахи легко стають здобиччю хижаків.

Снігурі

Узимку, тільки-но випадає перший сніг, з’являються в Україні красиві птахи, з яскраво-червоними грудками. Це снігурі. Свою назву вони отримали від слова «сніг». Адже ці пташки, за народним повір’ям, — перші вісники зими і снігу.

Снігур — звичайний осілий птах Карпат і зимуючий птах на всій території України. Дивно якось виходить: снігурі прилітають до нас на зимівлю, тоді як багато птахів, навпаки, відлітають у теплі краї. Виявляється, наші краї для снігурів уже теплі: влітку вони майже всі відлітають на далеку північ, де зима дуже холодна. Там снігурі звивають гнізда і виводять пташенят. А восени всім сімейством вони прилітають до нас. Оселяються у хвойних лісах, але взимку нерідко зустрічаються в зелених зонах і садах населених пунктів. Тримаються невеликими зграйками (7–10 птахів у кожній). Живляться різними ягодами, бруньками, насінням деревних і чагарникових рослин. Снігурі

Снігурі — птахи не тільки красиві, а й солідні: ніколи не поспішають, не метушаться. І до того ж рицарі: самці, які б не були голодні, завжди поступляться кращими ґронами горобини самиці.

Перелітаючи з дерева на дерево і наспівуючи свої приємні пісні, снігурі дуже оживлюють зимові ліси, сади, парки. Як тільки зграйка снігурів перелітає на нове місце і сідає на верхів’я дерев чи кущів, вони одразу починають перегукуватись, аби легше було зібратися докупи. З наближенням темряви вся зграйка відлітає куди-небудь на дерева чи кущі, де і ночує, сховавшись у густих гілках.

Узимку снігурі, як і синиці, прилітають до людського житла. Спокійно обробивши одне дерево, снігурі перелітають на сусіднє. І роблять це за командою вожака, якого птахи неухильно слухаються.

Як це не дивно звучить, але що більші морози, то спокійнішими виглядають снігурі. Зазвичай вони літають невеликими зграйками до 10 осіб. У люті морози снігурі сидять нерухомо і лише час від часу «оживають», щоб з’їсти яку-небудь ягідку чи насіння. Особливо полюбляють снігурі ягоди горобини.

Синички

Синичка — велика трудівниця. Готуватись до зимового голоду вона починає ще весною або влітку. І до зими ця маленька пташечка може назбирати і сховати до 15 кг насіння і зернят. Проте взимку не завжди їй вдається знайти схованку, тому доводиться шукати їжу під снігом або харчуватися у годівничках, зроблених людьми.

Горобчики

Хоча горобчики і невибагливі у виборі їжі, проте взимку ці маленькі сірі пташечки потребують допомоги людини. Харчуються горобчики насінням, зерном, хлібними крихтами, тому варто їх підгодовувати.

Дятли

Цікаво спостерігати за зимівлею дятлів. Дятли можуть як відлітати у теплі краї, так і зимувати у рідних лісах. Зимують вони у дуплах, які самі й видовбують. Зазвичай дятли харчуються комахами, ягодами і насінням, але взимку їхній раціон значно звужується. Їх рятує насіння ялинових і соснових шишок. І попри невелику кількість їжі, дятли є дуже щедрими птахами і з легкістю можуть поділитися їжею з іншими пернатими.

Сойки

Ці красиві птахи теж завчасно готуються до зими. Раціон сойки дуже різноманітний: комахи, ягоди, насіння, зерно, горіхи. Але взимку вони харчуються переважно жолудями. Ще восени сойки шукають жолуді і ховають у дуплах дерев, між корінням, під пеньками. Причому ховають лише відбірні жолуді, тому нерідко весною вони проростають. Завдяки хорошій пам’яті ці птахи з легкістю знаходять свої схованки.

Шишкарі

Шишкарі — це невеликі горобцеподібні пташки. Названі так тому, що годуються насінням шишок. Щоб дістати насінину, мають пристосований дзьоб. Він досить незвичайний: гострий та довгий, загнутий, з направленими в різні боки кінцями. Найцікавіше, що таким дзьоб стає з часом. Пташенята з’являються на світ з нормальним дзьобом, як у більшості птахів.

Шишкарі — перелітні мандрівники. Вони не бояться морозів. Прилітають у наші краї восени, коли багато інших пташок нас покидають. Усе тому, що насіння шишок — найулюбленіший корм шишкарів. А дозріває воно в холодну зимову пору. Тому селяться птахи в хвойних лісах: ялинових, соснових, модринових.

Коли багато їжі, гніздуються більшість птахів. У зимовий час шишкарі висиджують та вигодовують своїх маленьких пташенят. Їхні гнізда настільки теплі, що малята без оперення не замерзають.

Линяють до зими не тільки звірі, а й деякі птахи. Деякі набувають тільки нового пір’я, а інші, наприклад куріпки, змінюють ще й колір — стають білими, що дозволяє їм бути непомітними на снігу.

Із настанням осені жителі лісу вже починають готуватися і до зими. Тварини запасаються на час морозів і холодів новим теплим одягом. Ось, наприклад, красиві пухнасті білочки. Вони поступово набувають властивого їм зимового покриву: серед яскраво-рудої річної шерстки з’являється сивина. Це росте зимова «шубка», сіренька, густа і щільна, надійно захищає від морозу і допомагає краще сховатися від ворогів.

Багато тварин «перевзуваються». Лапи у рисі, зайця-біляка, песця, росомахи обростають довгим волоссям. Площа опори їх збільшується, а це сприяє кращому пересуванню по пухкому глибокому снігу.

А подивіться на літню майже голу лапку білої куріпки та її волохату, покриту густим пір’ям, зимову лапку! У песця і куріпки, крім того, на зиму відростають товсті довгі кігті.
Ними зручно розгрібати сніг, добувати їжу з-під нього.

Зайці

Міняють шубу і зайці. Русак стає білим, і лише по спині у нього тягнеться сіра смужка. У зайця-біляка з середини жовтня починають біліти задні лапи і ніс. Потім білизна йде вперед і вгору. Біліють живіт, передні лапи і вуха. Потім боки і задня частина тіла. На початку грудня заєць уже суцільно білий. Погано доводиться довговухим, коли довго немає снігу, а вони вже вилиняли. Біле хутро видає їх ворогам.

Лисиці й вовки

Лисиці й вовки, як і зайці, до морозів практично не готуються, бо проводять зиму на ногах у пошуках їжі. Колір шубки не змінюють, але хутро у них стає більш густим і пухнастим. У ньому більше густого теплого пуху — підшерстя. Так легше пережити люті морози. Вовки збираються в зграї, бо їм так набагато зручніше виживати взимку. Хитрі лисиці шукають будь-які вільні нірки, щоб перепочити й сховатися від заметілі.

Миші, бурундуки, бабаки

Узимку обсяги їжі значно скорочуються, саме тому багато звірят починають готуватися до холодів ще з осені, а деякі займаються заготівлею харчів з літа. Найпершими збирають запаси гризуни: миші, бурундуки, бабаки. Уже влітку вони шукають по всьому лісу зернятка, горішки, відкладаючи їх у нірки. Це дає їм можливість усю зиму сидіти у своїй домівці, не виходячи назовні. Майже весь час гризуни сплять, перериваючи сон лише для того, щоби підкріпитися.

Їжаки

Їжаки міцно сплять із листопада до квітня і зовсім нічого не їдять. За літо й осінь вони добре наїдаються, а під час зимового сну лише дуже повільно худнуть.

Ведмеді

Ведмеді всю зиму сплять у барлогах. Тут же народжуються і ведмежата. Перші місяці свого життя вони сплять разом з мамою у теплому затишному барлозі і, звичайно ж, ростуть.

Бурі ведмеді заздалегідь облаштовують свій дім-барліг. Вони шукають печери, яри, коріння вивернутого дерева або повалений стовбур, куди зносять листя, гілки, мох, зверху роблять собі м’який матрац з ялинкових гілочок, склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Згори барліг заносить снігом, він маскує ведмежу схованку й зберігає в ній тепло, залишається тільки невеличка віддушина в сніговому покрові, яку продихав ведмідь і яка вказує на його знаходження під снігом.

Ведмеді не роблять запасів їжі, але восени вони дуже активно харчуються горіхами, рибою, щоб накопичити якомога більше жиру на час зимівлі.

Самці залягають у барліг окремо від самиць. Сон у ведмедів своєрідний: температура тіла, частота дихання та пульсу майже не змінюються. Вони не засинають, а тільки дрімають, прислухаючись, що діється навкруги. У разі небезпеки залишають барліг.

У барлозі під пухнастим сніговим покривалом тепло і затишно. Отут самиця й приводить одного чи двох малюків. Цікаво, що маса новонародженого ведмежати не більше 500 грамів. Воно може розміститися на долоні дорослої людини. Маля народжується зовсім голе, сліпе і безпомічне. Лише через місяць у нього розплющуються очі. За зиму ведмежа підросте, а коли прийде весна, вже разом з матір’ю вирушить на пошуки їжі. У період сплячки ведмеді нічого не їдять і живуть за рахунок підшкірного жиру, відкладеного влітку і восени.

У ведмедя не сплячка, а зимовий сон. Він дихає енергійніше, ніж бабак, і стеля барлогу від його дихання буває вкрита інеєм. Варто потривожити ведмедя, і він піде так само спритно, як і влітку. Буває, ведмедеві не вистачає осінніх запасів, і голод виганяє його із затишного барлогу. Ведмідь стає шатуном — злобним хижим звіром, зустріч з яким небезпечна для людини. Але доля самого шатуна незавидна: холод і брак кормів роблять свою справу, і шатун гине від виснаження або стає здобиччю вовків.

Білки

Білки перечікують сильні морози та завірюху у теплих гніздах. Кубельце тваринка облаштовує у дуплі або ж будує сама з гілок і хмизу — кругле, як м’ячик, вистелене сухими стеблами трав, мохом, пір’ям. Звірятко спить, згорнувшись клубочком, а пухнастим хвостом вкривається, наче ковдрою. Білка змінює колір своєї шубки з рудого на сіруватий для маскування від хижаків. Білки

Уночі білочка спить, а вдень за погожої днини виходить шукати їжу. Оскільки взимку їжу не завжди легко знайти, хазяйновиті тваринки ще влітку й восени починають запасатися харчами — дрібними горіхами, жолудями, ягодами, насінням, зернятами та різними грибами. Таких запасів іноді буває до 15 кг. Жолуді, горіхи, білки ховають у дуплах дерев, у щілинах кори або закопують, гриби та ягоди сушать, наштрикуючи на гілочки. Таких маленьких комірчин роблять дуже багато. Як же все запам’ятати? Руді пустунки просто шукають запаси всюди — не лише свої, а й заготовлені іншими білками.

У зимову сплячку білки не впадають, сильні морози й хуртовини пересиджують у своєму затишному гнізді, у якому дуже добре тримається тепло. Температура повітря в гнізді навіть у люті морози тримається приблизно 18–20ºС тепла.

Народні прикмети

Перед снігопадом, а тим більше заметіллю, білка з гнізда не виходить. А коли виходить і починає багато рухатися, то це означає, що буде гарна погода і морози відступлять.
Білка мостить гніздо високо — на теплу зиму, низько — на холодну.
Якщо білки запаслися великою кількістю горіхів — на холодну зиму.

У роки врожаю кедрових горішків осінь — справжнє свято для всіх лісових мешканців. Хто тільки не ласує смачними, ситними горішками! І ведмеді, і кабани, і бурундуки, і малі руді полівки. Та не тільки ласують, а й запаси роблять. Смугастий бурундук набиває горішками свої «кишені» — защічні мішки і тягне їх в затишне місце, під кам’яну плиту. Правда, притулок не завжди виявляється надійним. Вистежить працьовитого звірка ведмедик, переверне потужною лапою камінь і з’їсть всі бурундучі запаси. А якщо господар комори зазівається, то й сам піде на закуску кошлатому грабіжникові. Не лінується господар лісу — ведмідь — і сам забратися на дерево, поїсти горіхів прямо з гілок, залишаючи після свого «обіду» купу поламаних гілок.

Хом’яки

Більшість чотириногих носять скромне вбрання. Але з будь-якого правила є винятки. І таким винятком серед маленьких звірків по праву вважається хом’як. У нього вугільно-чорні груди і черевце, білі лапки, на мордочці і на боках білі плями на яскраво-рудому фоні і жовто-сіра спинка. Ніби красуючись, він часто стає на задні лапи, показуючи свій строкатий наряд. Не дарма так одягнувся хом’як і не дарма він хизується вбранням. Хом’яки

У зимову сніжну пору кожен звір розповідає про себе слідами своїх лапок. Але скільки не шукай, хом’ячих слідів на снігу не знайдеш. Такого не буває. Сидить взимку хом’як глибоко в норі, але не спить, як бабаки, ховрахи і тушканчики. Заздалегідь приготувався він до важкої пори, і тепер зима йому не страшна.

У кінці літа і восени у хом’яка гаряча пора — сезон зернозаготовок. Поруч зі своїм будинком риє він місткі комори та набиває їх добірним зерном. Недарма, коли знаходять запаси хом’яка, його зерно йде в насіннєвий фонд. Невтомно працюють хом’ячі лапки, вилущуючи зерно з колосків. А переносить його звірок в містких защічних мішках. З туго набитими «кишенями» поспішає хом’як до комори. Колотить себе лапками по щоках, викидає зерно і зараз же вирушає за новою порцією.

Збирає свої запаси хом’як близько нори. Далеко відходити від неї хом’яку не резон: так і життям можна поплатитися. На коротких хом’ячих лапках не дуже-то втечеш від швидконогого або крилатого хижака. Ось і доводиться хом’яку суворо стежити за тим, щоб ніякий інший хом’як не збирав зерно біля його нори. За суворим хом’ячим законом триколірний наряд звірка — сигнал родичам: місце зайняте, треба шукати інше. У цьому розгадка хом’якового наряду: жовто-сіра спинка надійно ховає звірка від усіх недругів, а варто хом’яку піднятися на задні лапки, і його триколірна шкурка чітко кидається в очі в будь-який час доби, попереджаючи родичів, що район зернозаготовок — територія недоторканна і для інших хом’яків абсолютно заборонена.

Піщухи

Чи може бути сінокіс у … звірів? Важко повірити в це, але таке буває. Живуть у степах і гірничо-лісових районах, забавні куці звірки з круглими вухами. Живуть колоніями і гучним протяжним свистом попереджають один одного про небезпеку. За цей свист і назвали їх пищухами. Є у них і інша назва — сіноставки. І ось чому.

Піщухи — рідня зайців, так само як і довговухі їхні брати, люблять ласувати зеленою травичкою. Але на відміну від зайців пищухи годуються травою цілий рік. Навесні і влітку вони її їдять на корені, а в кінці літа і восени приступають до сінозаготівлі. І, зовсім як люди, стягують підсохлу травичку, невеликі грудочки багна, гілочки малини і тоненькі пагони низькорослих берізок у стіжки. Клаптики сіна запихають звірки в щілини між каменів, під навіси вивернутих коренів. А взимку то й діло навідуються до своїх стогів.

Борсуки

Знамениті землекопи — борсуки, а займаються вони «геологічними дослідженнями», коли готують своє житло до зими.

Давно відомо, що підземне житло борсуків — цілий палац з безліччю входів і виходів. Численна родина, іноді до десяти звірків, живе в такому палаці. Плодяться і множаться мешканці підземних лабіринтів. Їм стає тісно. Доводиться борсуковому молодняку прийматися за спорудження нових жител. А справа це не проста: палац повинен бути влаштований так, щоб борсуки могли в ньому зимувати з усіма зручностями. Тому й будують вони своє житло не абиде, а тільки в певному місці.

Підземний палац борсука розташовується безпосередньо під водотривким шаром — під глиняним «дахом», де звір може спокійно спати, не боячись, що в «квартиру» проникнуть весняні води. Але одної міцної стелі мало. Потрібна ще й суха підлога. Тому житло борсука розташовується в найгорішньому водопроникному шарі, де ніколи не буває води. Борсуки прокопують десятки метрів підземних тунелів, поки розшукають відповідне місце.

Бобри

У пухнастих мешканців вод, лісів і полів осінь — клопотливий час. Але найбільше турбот і клопотів випадає на долю бобрових сімей. І житло треба підготувати до зими як слід, і корму запасти на весь зимовий сезон.

Уже наприкінці літа настає гаряча пора для бобрів. Усе боброве сімейство «встає на трудову вахту» й цілі ночі безперервно заготовлює корм. Високі ялини і групи осик з усіх боків обступили береги ставків і лісових озер. А ось і гребля. Лісова «інженерна споруда» нагадує грандіозну чашу, повністю наповнену водою. Система відводу води підігнана так майстерно, що кромка води всюди розташовується біля верхнього краю греблі. За цією ознакою можна завжди відрізнити діючу греблю від занедбаної.

Улітку бобри будують греблю, тільки коли з’являється приплід, а вже на зиму її влаштовують обов’язково: адже взимку вони ведуть підлідно-підземний спосіб життя. Гребля піднімає рівень води, і боброва сім’я може вільно пересуватися під водою. Готуючись до зими, звірята з боків основної греблі зводять бічні крила, а центральну частину надбудовують.

І в архітектуру хатки бобри вносять деякі зміни: прокопують вентиляційний хід. Це своєрідна нора-тупик, яка йде від житла до поверхні землі. Ось і виходить, що ні в кого з лісових мешканців не буває стільки клопоту і турбот з підготовки до зими, як у бобра. Бобри складають свою їжу — гілочки з дерев поряд зі своїми затишними хатинками. Також вони харчуються корінням рослин, які ростуть у воді.

Миші

Виявляється, навесні їдуть на дачу не тільки люди — домові миші теж на літо перебираються за місто. Правда, деякі такі миші круглий рік живуть «на дачі», наприклад курганчікова хатня миша. Її просто помилково назвали хатньою. До будинків вона ніякого стосунку не має. Живе в степу, збирає зерна і складає їх у маленькі горбки — курганчики.

Інша справа звичайні будинкові миші. Вони виправдовують свою назву: поселяються поруч із оселями людей. Але й вони живуть по-різному. Будинкові миші Заполяр’я і тайгових районів — постійні супутники людини, а миші середньої смуги взимку живуть, як їхні північні родичі, в будинку, а влітку переселяються на природу, восени ж знову повертаються в міста і селища.

Сам собі комора

Суворі закони життя розвинули у багатьох тварин такі особливості їх біології, які дозволяють їм запасти на важку зимову пору частину осіннього багатства, перетворюючи в комору… самого себе. Багато чотириногих так і чинять. У степових роздоллях і на гірських луках бабаки і ховрахи з апетитом ласують цибулинками і кореневищами рослин, перетворюючись на ходячі скелети. Не відстають від них і багато лісових звірят: їжаки, мишовки, соні. Та й сам кудлатий господар тайгової хащі слідує цьому мудрому правилу. Але на відміну від інших ходячих комор він менш економно витрачає накопичений запас жиру.

Учені-біологи розрізняють сплячку і зимовий сон тварин. Сплячий ховрашок або бабак зовсім як мертвий. Серце його б’ється дуже повільно, дихання ледь вловиме, тіло холодне. І тільки пружні м’язи говорять про те, що звірятко не загинуло. Пробуджується воно від такого сну повільно, і потрібно чимало часу, щоб звірятко почало рухатися. Якби так спав ведмідь, то добути його з барлогу було б дуже легко, зате його барліг помітити складно.

Водяні тварини зимують по-різному. Дрібні рачки, молюски, комахи вмерзають у кригу і так чекають тепла. Їм не дуже холодно, бо зверху крига вкрита «сніговим кожухом», а знизу є водяна «підстилка», температура якої завжди вища за нуль. Ось чому перелічені водяні істоти, замуровані в кригу, заціпеніли, але живуть. Якщо взяти шматок льоду і поступово розтопити його, то в банці, де була крижинка, завирує життя.

Ставкові й озерні жаби на час холодів зариваються в мул непромерзаючих ставків. Ропухи проводять холодну пору року в м’якому ґрунті, часом закопуючись до глибини одного метра, у норах гризунів, під купами гною, у підвалах.

Вужі зимують у підземних ходах кротів, норах ховрахів, хом’яків, у гнилих трухлявих пеньках.

Під кригою риби живуть своїм риб’ячим життям.

Риби-соні

Деякі риби на зиму… впадають у сплячку! Ну просто як ведмеді! У них навіть такі собі барлоги є. Називаються вони — зимувальні ями. Теплолюбні риби, такі як короп, карась, лин, білий амур, ще в жовтні-листопаді збираються у величезні зграї та стають у зимувальних ямах. До кінця лютого риби стоять там, майже не рухаючись і ледве дихаючи. Цікаво, що в зимувальні ями риби «пакуються» за розміром. В одній ямі — величезні, в іншій — трохи менші. Так краще зберігати тепло.

Риби-хитруни

А от яскраві окуні зимують коло підводних джерел. Адже температура там зазвичай вдвічі вища, ніж в інших місцях водойми: від +8°С до +10°С. Окрім того, джерельна вода насичена киснем. Та згодом окуні повертаються до звичного життя. А от карасі зариваються під затонулим листям чи пірнають у мул. І чекають там, поки температура води не стане хоча б +3,5°С.

Чого боїться риба?

Всі-всі-всі риби бояться, що крига вкриє всю поверхню і у воді не вистачатиме кисню. Риби проганяють воду через зябра саме для того, щоб виловити кисень. Так вони дихають. Та крига накриває воду дуже щільно. І за деякий час риби починають задихатися. У холодні зими в річках і озерах можуть загинути тонни риби! Тому люди пробивають в кризі ополонки-віддушини. У них вставляють пучки очерету — так ополонка довго не замерзне. До таких віконець відразу припливає багато риби — подихати. І тоді її можна хапати просто руками! Але ніхто цього не робить. Адже в цей момент риба — не здобич, а жива істота, яка прийшла по допомогу. Хіба можна зрадити її довіру?! Так само не дозволяється вигрібати рибу із зимувальних ям. Адже навесні просто нікому буде вивести нових мальків. Риби просто більше не буде.

Підготовка риби до зимового періоду року починається вже в середині серпня. Підготовка зумовлена тим, що риба починає плавати біля берега і дуже багато харчуватися. Робить вона це для того, щоб пережити зимове голодування, тому що взимку риба в основному харчується запасами свого жиру. І на початку листопада активне живлення тимчасово зупиняється. Харчуватися знову вона починає, коли з’являється перший лід.

Інформаційна довідка

КОМАХИ ВЗИМКУ

ПТАХИ ВЗИМКУ