Навчальний проект № 3 - Пташка року України - 2 клас

Золотомушка

Найдрібніша пташка в Україні — золотомушка. За зовнішнім виглядом вона нагадує синичку. Її голівка увінчана красивою оздобою, як у справжнього короля, — короною.

Золотомушка більша за колібрі, але все одно вона — крихітка. Її вага лише 5–7 грамів.

Усе літо й осінь живуть ці пташки у великих і старих хвойних лісах. Лише з настанням холодів золотомушки приєднуються до синичок і прилітають до листяних лісів, у міські парки, сади. Їхній спів можна чути весь рік, навіть у тріскучі морози. Золотомушка

Живуть ці пташки переважно на верхівках дерев і лише в негоду спускаються на нижні гілки.

Золотомушки проводять цілий день в русі, розвідуючи округу або граючись зі своїми сусідами. Та все ж більшу частину дня вони витрачають на пошуки їжі. Так, протягом дня золотомушка з’їдає від 4 до 6 грамів їжі. Це майже вага самої пташки.

Збираючи дуже дрібних комах, ці крихітки лазять по гілках, підвішуючись донизу головою. Золотомушки не вміють роздавлювати свою їжу дзьобом, тому живляться переважно тваринною здобиччю: павучками, комахами, їхніми личинками та лялечками.

Золотомушка Тільки з приходом зими вони переходять на насіння ялини. Золотомушки можуть на декілька секунд зависнути в повітрі, а потім несподівано кинутися вперед і гострим дзьобом вхопити знайдену здобич.

Учені підрахували: за рік золотомушки поїдають від 8 до 10 мільйонів шкідливих комах.

Період гніздування починається в травні-червні. Самка будує кулясте гніздо з моху, павутини, тонких гілочок, вистилає його пір’ям. В одній кладці 7–10 яєць блідо-червоного кольору зі строкатими вкрапленнями завбільшки з горошину.

Насиджує пташенят самка, а самець годує її і виспівує пісні. Через 15–17 діб з’являються пташенята, які ще три тижні залишаються в гнізді. Вигодовують їх обоє батьків. Маленькі золотомушки — справжні ненажери. Упродовж дня їхні батьки прилітають до гнізда з кормом 400 разів.

Отже, золотомушка — справжній санітар лісу. Золотомушки шукають поживу навіть тоді, коли співають або будують гніздо. За 12 хвилин голодування пташка може втратити третину своєї ваги. А через годину — навіть загинути.

Ластівка

Міські та сільські ластівки живуть поряд з людьми. Вони прикріплюють свої гніздечка до виступів дерев’яних стін, над вікнами, на горищах, під дахами будинків, де живуть люди. А у селі ці пташки часто оселяються у повітках та хлівах (це будівлі, де тримають свійських тварин). Ластівка

Берегові ластівки гніздяться у норах, які самі ж і викопують у високих берегах річок, схилах ярів, старих кар’єрів. Навесні можна побачити ластівок, що носять у дзьобиках багнюку з калюж, солому, тоненькі гілочки. Саме з цих матеріалів вони ліплять свої маленькі ошатні гніздечка.

Іноді в ластівчиному гнізді оселиться горобчик. Ластівка тривожно в’ється навколо гнізда, намагаючись вигнати непроханого гостя. Та іноді й залишає своє гніздо і починає ліпити нове. Адже ластівки — дуже миролюбні пташки. Вони не люблять і не вміють битись, сваритись.

Яєчка висиджує тільки мама-ластівка, а тато носить їй їсти. Про малих ластів’ят подружжя дбає разом, здобуває їм їжу. Ластівки дуже спритно ловлять комашок просто на льоту. Ластівка виводить пташенят аж двічі протягом літа. А на початку осені ластівки збираються у великі зграї. Літають у повітрі, сидять на дротах, готуються до важкого польоту у вирій, аж до далекої Африки. Ластівка

Цих малих пташок люблять у нас в народі. Люди склали про них казки, легенди, пісні, поети написали вірші.

Цікаво знати

Сім’я ластівок за літо знищує близько мільйона різних шкідливих комах.
Ластівки приносять корм до 300 і навіть до 600 разів на добу.
Ластівка з’їдає за рік близько 2000 кг комах, тобто повний кузов вантажного автомобіля.
Ластівка живе до 25 років.
Ластівка літає зі швидкістю 120 км/год.

Соловей

Соловей — невеличка пташка, розміром з горобця, але довша і стрункіша. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з’являються комахи. Через 3–5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає безперервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка прилітає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших птахів, що дана ділянка вже зайнята. Соловей

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Найдіяльніший цей птах вночі, коли він переважно і годується, і співає.

Солов’їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках, біля струмків, озер, річок, будуючи його із сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує здебільшого самка. Самець підміняє її вночі на час годівлі. Вигодовують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різноманітних комах, в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч із людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важко. Соловей — неперевершений співець. Його пісня — це характерне посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гучними, радісні — сумними. Усе це підкреслює неповторну красу солов’їної пісні. Солов’ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться цього мистецтва у старих.

Під час годівлі пташенят співи значною мірою зменшуються, а згодом, у червні-липні, коли починається линька, солов’ї зовсім замовкають. У серпні птахи відлітають у вирій.

Зозуля

Зозуля — один з улюблених птахів нашого народу, героїня багатьох казок, оповідань, байок. Своїм кукуванням вона приносить людям радість, немовби підкреслюючи чарівність весняної пори.

Живе зозуля в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні — і в очеретяних плавнях. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато співучих пташок. Шугаючим польотом над землею вона лякає маленьких пташок, які злітають зі своїх гнізд, відкриваючи їх розташування. Тим часом зозуля зазирає у кожний кущ, спускається на землю, відшукує гнізда потрібної їй пташки, щоб покласти туди своє яйце. Підкидують яйця зозулі по-різному. Якщо гніздо відкрите і досить міцне, вона сідає на гніздо і відкладає в нього яйце.

Якщо гніздо міститься у щілині, дуплі, зозуля відкладає яйце на землю, а потім у дзьобі переносить його у гніздо з незакінченою кладкою.

Яйця зозулі порівняно з розміром іншого птаха досить дрібні, але в цілому вони схожі на яйця хазяїв гнізда. Найчастіше самка зозулі підкидає яйця до тих птахів, у гнізді яких вона сама вивелася.

Іноді птахи, помітивши у своєму гнізді зозуляче яйце, викидають його чи припиняють насиджування. Але частіше не помічають і насиджують яйце зозулі разом із своїми.

Першим у гнізді вилупляться зозуленята (на 12-й день), а на 12–14-й день інші пташки. Пташеня зозулі голе, воно більше за інших пташенят, росте дуже швидко, особливо в перші дні. На другий день після вилуплення у зозуленяти починає виявлятися рефлекс викидання — все, що є у гнізді, воно намагається викинути.

Найбільш активно зозуленя поводиться тоді, коли немає птахів-хазяїв, а його «брати і сестри» малорухливі, коли немає дорослих птахів, вони мерзнуть і ціпеніють.

Усього у гнізді зозуленя проводить три тижні, але ще близько місяця птахи піклуються про нього, знаходять і годують, хоч інколи доводиться сідати на спину пташеняті, щоб дотягтися до нього дзьобом.

Зозуля перестає кукувати, коли нікуди вже підкладати яйця.

Про вдачу зозулі, її поведінку складено багато легенд, казок, байок. Насправді ж зозуля підкладає яйця в чужі гнізда зовсім не через легковажність. Це вироблене століттями пристосування пов’язане з особливостями її життя. Вона не може сама висиджувати пташенят, бо несе яйця не відразу, як інші птахи, а з інтервалом в 1–3 дні. Період відкладання яєць у зозулі дуже тривалий (з травня по серпень). У цей час вона встигає відкласти 20–26 яєць. Оскільки розвиток зародка закінчується через 11–12 днів, неможливо було б і висиджувати кожне яйце, і годувати пташенят одночасно.

У вирій на зиму зозулі починають відлітати влітку поодинці, а далі вже летять невеликими зграйками. Спочатку відлітають старі птахи, а потім молоді, але незважаючи на те, що відлітають уперше, вони безпомилково досягають Африки або Індії, де і зимують.

У зозуль кують лише самці, притому вранці дужче, ніж удень, а весною довше, ніж улітку. Звуки — у самців кукання «ку-ку, ку-ку», а у самок — голосна трель «клі-клі-клі», або глухий крик, схожий на приглушений сміх. Самці кують в польоті, на деревах, у кущах. Зозуля перестає кувати, коли вже нікуди підкидати яйця, бо і відповідні птахи перестають відкладати їх.

Не зв’язана з будуванням гнізда і насиджуванням яєць, зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу. Свої гріхи зозуля цілком спокушує знищенням шкідливих комах, особливо волохатої гусені шовкопрядів, від якої відмовляються більшість інших птахів. Лихо, яке приносить волохата гусінь, безмірне.

Ліс, що зазнав нападу гусені, втрачає листя, не цвіте і не дає насіння. За годину зозуля може знищити близько сотні таких гусениць. Отже, протягом довгого липневого дня, зозуля з’їдає їх понад тисячу. Винищуючи волохату гусінь, зозуля врятовує ліси, парки і сади.

Цікаво знати

З усіх птахів першою летить у вирій і останньою прилітає зозуля. У народі кажуть, що на це є вагома причина: в зозулі зберігаються ключі, адже її вважають ключницею вирію.
У Росії зозулю називають кукушка. У Болгарїї вона називається кукувица, у Німеччині — кукук, у Франції — куку. Італійці називають її куколо, іспанці — куко, чехи — кукачка.

Народні прикмети про зозулю

З давніх-давен відомо: зозулі кують звичайно в добру погоду. «Ку-ку» — означає, що стоятимуть теплі, ясні дні.
Перед сухою та теплою погодою зозуля кує довго.
Зозуля закувала — приморозків не буде.
Якщо зозуля кує на сухому дереві — чекай морозів.

Одуд

Одуд — один з найкрасивіших і найоригінальніших птахів наших лісів. Своє ім’я цей птах отримав за незвичайний спів, що лунає як «уд-уд-уд». Хоча може горлати й «ум-ум-ум», а недавно склав нову пісню — «уп-уп-уп».

Частенько одудів можна побачити у степу чи на полі. Походжаючи, птахи шукають у землі комашок або черв’яків, яких легко добувають завдяки довгому дзьобу. Своїм знаменитим чубчиком одуди пишаються, як півні гребінцем. Це не звичайна прикраса. Розпушуючи чуба, птахи показують своє здивування чи переляк. Приземлюючись, відкривають його, щоб пригальмувати. Одуд

Найбільша активність у цих пернатих спостерігається вдень, ніч вони проводять у дуплах дерев, тріщинах скель та інших затишних місцях. По землі одуди вміють досить швидко бігати. Якщо небезпека наздогнала на землі, удод приймає дуже цікаву позу: він притискається до землі, широко розправляє крила і піднімає свій дзьоб догори.

Ці строкаті і моторні птахи вживають в їжу комах (метеликів, мурашок, коників, мух, хрущів, жуків-гнойовиків та інших), їхні личинки, а іноді навіть невеликих жабенят, змій та ящірок.

Одуди родинами повертаються з Африки у квітні. Свої домівки ладнають у дуплах, а інколи звивають гніздечка просто на землі. Уже за місяць із яєць з’являються пташенята. Обидва батьки дбають про малят і носять їжу. Після того як молоді птахи вилітають із гнізда, батьки продовжують перебувати поблизу, підгодовуючи і піклуючись.

Частенько одудів присоромлюють за неприємний запах із гнізда. Таким ароматом батьки відлякують хижаків від пташенят.

Цікаво знати

Одуди живуть парами. Насиджує яйця тільки самка, а самець забезпечує її кормом.
Під час перельоту удоди можуть підніматися на великі висоти, долаючи Гімалайські гори.
Згідно з легендою, що існувала на Волині, одуд колись був царем птахів, але захотів стати пташиним богом. Бог за це покарав одуда, наділивши його чубом на голові й огидним запахом.

Народні прикмети про одуда

Якщо одуд стукає у вікно чи двері — чекати морозу або дощу.
Якщо одуд кричить, то частіше на неврожай, аніж на врожай.

Жайворонок

Жайворонок трохи більший за хатнього горобця. Забарвлення оперення бурувато-сіре, непоказне. Воно допомагає птахові бути зовсім непомітним на землі серед строкатої рослинності. Впізнають цю милу пташку за чудовою дзвінкою піснею, що без кінця ллється з блакитного весняного неба. Повертаючись із зимівлі в першій половині березня, жайворонок, ніби на крилах, приносить весну, створюючи у людей весняний настрій.

Пісня жайворонка дзвенить цілісінький день, від світанку до вечірніх сутінок. Співає тільки самець, який зовні мало чим відрізняється від самки. Пісня виконується в польоті на великій висоті, після чого співак каменем летить униз. Однак уже через кілька хвилин він зможе знову піднятись у височінь.

Живиться жайворонок переважно різними комахами. Гніздо мостить на землі у ямці. Під час вигодовування пташенят знищує багато комах.

Жайворонка називають «Божим провісником», бо першим із польових птахів повертається з вирію. Вважається, що з прильотом сіренького треба розпочинати оранку та сівбу. А ще кажуть: коли жайворонок співає високо в небі, то молиться Богу.

Цікаво знати

Потребу у воді жайворонки задовольняють росою, яка осідає на рослинах.
Пташенята жайворонків ростуть дуже швидко і вже через 10 днів залишають гніздо.
Ворогом жайворонка є сокіл-чеглок, який часто нападає саме під час співу (жайворонка може врятувати тільки його знамените падіння каменем на землю).
У розмовній мові людей, які рано лягають спати і рано встають, називають «жайворонками», а тих, які пізно лягають і пізно встають, — «совами».
Жайворонки України зимують у північній Африці або Індії, вертаються в Україну на початку березня, а відлітають у жовтні.

Народні прикмети про жайворонка

Ранній приліт жайворонка — до ранньої весни.
Побачити в небі жайворонка — до несподіваної і приємної зустрічі або отримання добрих звісток.
Якщо прилетіли жайворонки, далі погода буде теплою.

Журавель

Ви, мабуть, бачили в синьому небі рівний трикутник зграї журавлів, що повертаються з вирію додому. На відстані понад 2 км чути їх приємне курликання, яке мимоволі в кожного викликає весняний настрій.

Журавлі летять трикутником, або, як в народі кажуть, ключем. Журавлиний ключ рухається злагоджено і чітко. На чолі кожної зграї летить вожак, що задає ритм польоту. Решта птахів летять за ним в два ряди. Ті, що летять позаду, точно повторюють рухи його крил. Завдяки такій дисципліні журавлі не налітають одне на одного, чітко тримають дистанцію і можуть пролетіти багато тисяч кілометрів.

Журавель — птах знаменитий. У казках, байках, легендах, піснях, прислів’ях часто згадується журавель. У багатьох народів цей птах — символ вірності, щастя, довгого життя. Самку ще називають журавка, журавлиця.

В Україні є два види журавлів: журавель сірий і журавель степовий.

Журавель сірий — великий довгоногий птах, як свійська гуска завбільшки, з довгою шиєю, прямим сильним дзьобом. Оперення приємного сірого забарвлення, тільки махові пера чорні та по боках голови білі смужки.

В Україні гніздиться в деяких болотних районах Полісся та Лівобережного лісостепу. Під час перельотів зустрічається по всій Україні.

Повертаються з вирію журавлі на свої постійні місця гніздувань. Як правило, це болотисті місця, зарослі очеретом. Гнізда із стебел, листя, шматочків торфу, моху влаштовують на сухому місці серед болота. Гніздом користуються багато років підряд, тому воно часто нагадує масивну втрамбовану купу трави. Самка відкладає два, рідше три яйця і насиджує протягом місяця.

Через 29–30 днів із яєць вилуплюються пташенята. Обсохнувши, вони самостійно вибираються із гнізда, і батьки відводять їх у зарості. Коли пташенята підростають, уся сім’я починає вилітати на годівлю в інші місця.

Живляться переважно рослинною їжею, але не відмовляються і від комах, дрібних тварин — жаб, ящірок, змій. Після пошуку їжі птахи обов’язково повертаються в рідні зарості.

Через півроку пташенята досягають розміру дорослих птахів. Восени зграї журавлів роблять спільні вильоти на поля, шукаючи поживу.

Зимують в Північній та Східній Африці та Південній Азії. Як рідкісний птах журавель сірий занесений до Червоної книги України.

Степовий журавель (красавка) дещо відрізняється від сірого. Має коротший дзьоб і відносно короткі ноги. Сам сизо-сірий, шия і кінці крил чорні, а обабіч голови — довгі пера-«косички». На волі звисають чорні видовжені пера, з розкішного хвоста теж звисають пір’їнки.

Степовий журавель — один з найкрасивіших птахів, недарма у народі його називають красавкою. Голос у нього подібний до курликання сірого журавля, але значно мелодійніший.

В Україні поодинокими парами гніздиться в районі Сиваша і Керченської протоки. Перелітний птах. В Україні з’являється в березні-квітні. Живе в степах, гніздиться серед високих трав. Гніздо будує на сухих місцях, з обрідною рослинністю, але обов’язково поблизу води.

Гніздо примітивне: ямка на землі майже не вимощена. Самка відкладає два-три яйця і насиджує близько місяця. Виховують малюків обоє: батько і мати. Молодих птахів можна побачити вже в середині липня.

Журавель степовий — дуже обережний птах. Він добре ходить, бігає, літає, але на дерева не сідає. Живиться насінням злаків, трав’янистими рослинами, комахами, дрібними тваринами.

На зимівлю журавлі відлітають зграями в кінці вересня. Зимують у Східній Африці і Південній Азії.

Степовий журавель, як рідкісний зникаючий птах занесений до Червоної книги України.

Цікаво знати

Існує повір’я: розорення гнізда або вбивство журавля принесе нещастя.
Назва квітки герань з грецької мови означає «журавель».
У Японії є прикмета: той, хто складе тисячу паперових журавликів, матиме гарне здоров’я.
Паперові журавлики є символом миру.

Народні прикмети про журавлів

Журавлі прилетіли рано — на ранню весну.
Журавлі прилетять зграями — літо буде негоже, поодинці — погоже.
Журавлі літають високо — на негоду.
Журавлі летять низько, мовчки і швидко — на суховій.
Журавлі летять у теплі краї високо, не поспішаючи, і стиха курличуть — осінь буде теплою.
Журавлі на південь рано відлітають — холодну зиму провіщають.
Журавель танцює на потепління.

Шпак

Шпак є одним із перших вісників весни. У березні-квітні вже можна почути виразну, бадьору пісню птаха. Шпак — один із найвідоміших і найпопулярніших співочих птахів.

В Україні поширені два види: шпак звичайний і шпак рожевий.

Шпак звичайний — птах перелітний. В Україні гніздиться по всій території. На зимівлю відлітає у серпні-вересні в Малу Азію та Північну Африку, на південь Європи. Прилітає досить рано весною, коли на полях подекуди лежить сніг.

Прилетівши з вирію, шпаки охоче заселяють шпаківні, приготовлені для них людьми, або займають у лісі дупла, видовбані дятлами. У степу селяться в норах, у горах — у щілинах скель.

Шпак — дуже корисний птах. Дбаючи про їжу для себе і своїх шпаченят, він знищує велику кількість гусені, метеликів, жуків, слимаків, саранчі, хрущів. Виявивши в полі чи в лісі велике скупчення шкідників, шпаки зграями злітаються туди і не заспокояться, аж поки не знищать усіх.

Шпаки — птахи дружні. У разі небезпеки вони збираються по кілька особин, голосно кричать і намагаються відігнати ворога. Вони уміють за себе постояти. Не раз люди спостерігали, як, повернувшись із вирію, шпаки виганяють із своїх шпаківень непроханих квартирантів — горобців. Коли горобці добровільно не звільняють приміщення, шпаки випроваджують їх силою. А слідом за ними викидають і їхні гнізда.

Шпак рожевий — за складом тіла і звичками схожий на шпака звичайного, але відрізняється від нього забарвленням: спина, боки, груди і черево рожеві, решта оперення чорне з зеленувато-металічним блиском. На голові має «чубчик» із зачесаних назад пір’їн.

В Україні — гніздовий птах південно-східних районів степової зони і Криму.

Із вирію прилітають шпаки в середині травня. Гніздяться колоніями, по кілька сотень і навіть кілька тисяч пар на скелях, у норах по кручах та ярах, старих кам’яних будівлях у населених пунктах.

Після закінчення сезону розмноження шпаки рожеві збираються у великі зграї та мандрують у пошуках їжі. Живляться комахами, особливо сарановими та іншими прямокрилими. При цьому, коли сарани багато, шпаки не стільки поїдають комах, скільки вбивають їх і калічать.

Улітку і восени охоче їдять ягоди.

Цікаво знати

Шпаки — чудові пересмішники. Вони не тільки відтворюють голоси інших птахів: цвірінькають, щебечуть, каркають, а й наслідують квакання жаби, гавкіт собаки, квоктання курки, скрипіння колодязного журавля, гудок автомобіля, свист людини. Під час війни шпаки, які перебували неподалік фронту, навчилися відтворювати свист мін і кулеметну чергу.
Шпак рожевий за день з’їдає до 200 г сарани, а це в 2,5 рази більше, ніж важить він сам. Якщо його посадити в купу з’їденої їм сарани, то вона закриє його з головою.

Народні прикмети про шпаків

Побачив шпака — весну стрічай.
Ранній приліт шпаків — до теплої весни.
Шпаки особливо голосно співають — уночі піде дощ.
Довго не відлітають шпаки — осінь буде суха.

Грак

Грак — це птах із чорно-синюватим, металевим відтінком оперенням. В Україні зимують граки, які взимку прилітають із північних областей. Ті граки, що живуть влітку в Україні, на зимівлю відлітають в інші країни.

В Україну з теплих країв граки прилітають раніше за інших птахів, не бояться навіть нічного холоду, так скучили за рідними місцями. Ще лежить на полях сніг, а вони вже діловито походжають по розмерзлих дорогах і збирають мізерну їжу. Грак

Граки після прильоту зразу ж беруться будувати нові гнізда і ремонтувати старі. Намагаються місце вибрати найкраще, іноді навіть сваряться через це. Поки грак шукає гілочку і летить з нею до гнізда, грачиха залишається стерегти нехитру будову. Потім вона летить за сухою гілочкою, а грак залишається біля гнізда. Інакше не можна, бо інша пара граків може зайняти облюбоване місце.

Селяться граки великими колоніями, на одному дереві буває два-три десятки гнізд. Часто облюбовують міські парки і дерева, що ростуть уздовж тротуарів. У такій колонії птахи почуваються спокійно.

У граків інформація про те, який на вигляд хижак-ворог, не передається в спадщину і тому багато чого в колонії залежить від сигналів і поведінки старого досвідченого птаха. Якщо непрошений гість хоче пробратися до грачиного гнізда, за криком старого самця вся колонія збирається до загрозливого місця і здіймає страшенний галас, а деякі птахи навіть намагаються клюнути ворога, і тому нічого не залишається, як відступити.

Ніхто з перелітних птахів раніше за граків не виводить потомство. Пташенята сидять у гнізді близько місяця. На початку червня вони покидають материнське гніздо. Граки за вдачею добродушні та довірливі, але вони добре знають характер людей і тримаються обережно.

Граки — всеїдні птахи, інколи вони клюють зерно, городні культури, проте основною їжею є комахи, дрібні гризуни.

Народні прикмети про граків

Якщо граки граються — буде гарна погода.
Граки літають високо зграями й опускаються стрімко на землю — на дощ.
Граки зграями і з криком в’ються над гніздами, то сядуть, то знову злетять — погода зміниться.
Якщо граки пасуться на траві — невдовзі задощить.
Грак прилетів — через місяць зійде сніг.

Сорока

Завдяки чорно-білому забарвленню та довгому хвосту легко впізнати сороку. Її краса та рухливість пожвавлюють природу упродовж усього року. Неповторна зовнішність і невгамовна злодійська вдача віддавна зробили сороку героїнею казок і мультфільмів.

Варто лише на мить залишити на подвір’ї блискучу річ, як білобока вже вважатиме її своєю. Нерідко в гнізді сороки можна знайти шматочки дзеркала, кольорового скла, металеві гроші, навіть ювелірні вироби. Справа в тому, що сорока має пристрасть до блискучих предметів і, як справжня колекціонерка, зносить ці речі до себе, за що й одержала прізвисько сорока-злодійка. Та й голос у красуні неповторний! Як заскрекоче — здається, ніби всі лісові новини пташине радіо передає.

Сорока вважається однією з найрозумніших істот на Землі. Білобока вміє відтворювати голоси всіх пернатих, може виразити смуток і навіть розрізняє людей на обличчя. До речі, сорока — єдина пташка, яка здатна впізнати себе в дзеркалі, на відміну від балакучого папуги, що вважає, ніби бачить приятеля.

Живуть сороки постійними парами, які зберігаються і взимку.

Сорока — обережний птах. У разі небезпеки починає стрекотати, попереджуючи інших пташок.

Живиться сорока різноманітними комахами, а також зерном диких трав і злакових культур. Проте там, де сорок багато, вони шкодять, знищують пташенят, як диких, так і свійських. Коли пташенята підростають, сорока починає полювати за дрібними гризунами та комахами і знову стає корисним птахом.

У народі про сороку складено багато прислів’їв і приказок, які відображають ті чи інші її особливості або повадки. Сорока–білобока пояснень не потребує, як і те, чому дуже говірливих жінок чи дівчат називають сороками.

Цікаво знати

У разі наближення людини або тварини сорока починає голосно скрекотати. Тож це не просто «сороча балаканина», а сигнал тривоги для інших птахів.
У лютому бувають сорочі «весілля», що супроводжуються шумом, танцями, погонями.
У березні білобоки починають вити гнізда або ремонтувати старі. Гніздо сорок із боків та зверху прикрите колючими гілками. Це своєрідний захист самки та її майбутніх пташенят від хижаків. Крім того, неподалік ці птахи влаштовують несправжнє гніздо, в якому влаштовується самець.

Народні прикмети про сорок

Побачити сороку на риболовлі — до гарного улову.
Три сороки — до вдалої поїздки або до шлюбу.
Чотири сороки — до гарних звісток.
Сороки в’ють гнізда низько на деревах — до бур.
Сороки в’ють гнізда високо на деревах — до гарної погоди.

Дятел

Дятла недарма називають лісовим лікарем. Увесь день він старанно працює, знищуючи комах-шкідників: короїдів, вусачів, довгоносиків, листоїдів. У дятлів усе є для цього: довгий і міцний дзьоб, яким він довбає кору, довжелезний липкий язик, на кінчику якого є шпилечки зі спрямованими назад вістрями.

З такого язика не зірветься жодна комаха. Міцні ноги чудово пристосовані до лазіння по дереву: два пальці спрямовані вперед, а два — назад. Пересуватися по стовбуру по спіралі дятлу допомагає здатність відводити четвертий зовнішній палець убік. На дереві він утримується завдяки гострим кігтям, під час роботи ще й упирається в нього міцним хвостом.

Дятел «працює» лише на хворих і висохлих деревах. Птах стукає по стовбуру і прислухається. Так він шукає під корою порожнини, де причаїлися гусінь, попелиці та інші комахи. Сильним ударом дзьоба дятел розбиває кору і дістає комашину липким язичком. Учені довели, що дятел безпомилково відрізняє трухлявий стовбур від цілої деревини. Тому без потреби стукати по дереву не буде.

Восени та взимку дятел харчується насінням сосни чи ялини. Аби виїсти насіння з однієї шишки, птахові потрібно 4 хвилини і 800 ударів дзьобом.

Подругу дятел приваблює не співом, як багато інших пташок. Ранньою весною відшуковує сухенький сучок і швидко-швидко стукає по ньому дзьобом. Сучок вібрує, і по лісу лунає своєрідний барабанний дріб. Коли подруга відгукнеться на цей заклик, вони разом знаходять придатне дерево, щоб видовбати у ньому дупло.

Зазвичай це буває осика або вільха: у них м’яка деревина. Працюють птахи по черзі. Два тижні йде на те, аби видовбати дупло у дереві. Ще два тижні птахи висиджують пташенят.

На дно дупла, вистеленого дрібною тирсою, дятлиха відкладає п’ять-сім яєць. Мати і батько висиджують їх, замінюючи одне одного. Пташенята вилуплюються слабенькими, безпорадними і голенькими, навіть без пухового вбрання. Батьки приносять їм корм до трьохсот разів на добу, причому мати частіше, ніж батько. А через три тижні після народження молоді дятли вилітають із гнізда.

Спочатку батьки опікуються ними, підгодовують. Згодом молодь починає самостійне життя. Усі молоді дятлики мають на голові червону шапочку. Але згодом у самиць вона зникає.

Дятел У лісах України водяться 10 видів дятлів, які відрізняються один від одного розмірами, забарвленням, деякими звичками, але спільного у них значно більше.

Дятли, які проживають в Україні, — птахи осілі. Живуть вони в наших лісах, парках і садах протягом року. Усе їхнє життя пов’язане з деревами. На землю дятли спускаються неохоче і нечасто. Улітку вони перебувають у місцях гніздування, потім мандрують по лісах і садах разом з іншими комахоїдними птахами в пошуках їжі.

Цікаво знати

Дятел за один прийом їжі може поглинути до 1000 мурах, але погано йому не стане. Адже через великі витрати енергії під час довбання дерев він постійно відчуває голод.
Один з представників цього пташиного сімейства, дятел-сосун, харчується виключно солодким нектаром. Він проробляє дірку в корі дерева доти, поки з неї не почне литися сік.
Європейські дятли, крім жуків і личинок, ще й великі любителі черешні та солодкої (не кислої) вишні. Вони із задоволенням роблять набіги з лісу на фруктові сади та дачні ділянки.

Народні прикмети про дятлів

Якщо дятел кричить — до весілля.
Дятел довбає дах будинку — бути біді.
Якщо дятел довбає стіну в будинку, то він намагається вижити кого-небудь із нього.
Якщо дятел навесні довбає огорожу, то прийдешнє літо буде червиве.

Шишкар ялиновий

Шишкар трохи більший за снігура. Нижня і верхня шелепи його дзьоба зігнуті, і їхні кінчики перехрещуються між собою. Це пристосування для того, щоб витягувати з-під лусок шишок сосни і ялини насіння — їхній улюблений корм.

До речі, вилуплюються пташенята з яйця з прямим дзьобом, але через три тижні його краї перехрещуються. Шишкар ялиновий

Гніздиться шишкар у ялинових лісах. Мостить гніздо на верхівці під кудлатою гілкою, яка захищає його від дощу та снігу. Будує гніздо лише самка з гілочок хвойних дерев, лишайника, м’яких корінців, вимощує мохом, шерстю, пір’ям. А самець супроводжує самку, коли вона збирає будівельний матеріал.

Шишкар живиться насінням хвойних дерев, дуже майстерно витягує їх з шишок. За це він і дістав свою назву. Добувати насіння йому допомагає перехрещений дзьоб. Оскільки шишки у ялин вистигають кожного року і починають розкриватися взимку, їжі для дорослих птахів і пташенят вистачає.

На відміну від інших птахів, шишкар виводить пташенят узимку. Уявіть: навколо 20–30°С градусів морозу, а в гнізді шишкаря яйця або голенькі пташенята лежать.

Шишкар ялиновий У затишне гніздо, вимощене мохом, вовною та пухом, у лютому-березні, коли лежить сніг, тріщать морози, самка відкладає 4–5 яєць. У цей час самець годує самку. Через два тижні вилуплюються пташенята. Самець приносить їжу і для них. Вигодовують пташенят не комахами, як більшість зерноїдних птахів (та й де взимку комахи!), а подрібненими насінинами хвойних дерев. Пташенята вилітають із гнізда через кілька тижнів, але тривалий час лишаються разом з батьками, а потім приєднуються до інших сімей.

Шишкарі — корисні птахи, адже збираючи шишки, вони сприяють розповсюдженню насіння ялини.

Поширені шишкарі у хвойних лісах Євразії, Північної Африки і Північної Америки. В Україні гніздяться у хвойних лісах Карпат і Криму; під час зимових мандрівок залітають і в інші області.

Цікаво знати

Шишкарів ще називають «птахами-циганами» — за схильність до частих змін місця проживання і «північними папугами» — за яскраве забарвлення, незвичний дзьоб і здатність лазити по гілках.
Шишкар має велику голову, чіпкі лапи, що дозволяють підвішуватися до шишок вниз головою і короткий хвіст.
Крім хвойного насіння, шишкарі живляться бур’янами та насінням соняшника, іноді комахами.
Завдяки харчуванню насінням хвойних дерев, тіло шишкаря настільки просочується смолою, що понад десять років може лежати в землі, наче мумія, не піддаючись гниттю.

Синиця

Узимку біля людських домівок можна побачити невеликих красивих пташок, які прилітають сюди в пошуках їжі. Це — синиці.

Синиці живуть в Україні цілий рік, хоча дехто думає, що вони прилітають до нас тільки взимку.

Весною і влітку вони живуть в лісах, де в цей час багато їжі, і вони тримаються подалі від людей. Узимку ж цим пташкам важко прогодуватися і, шукаючи їжу, вони прилітають до людського житла, де дбайливі люди влаштовують для них годівниці.

У лісах України проживає 7 видів синиць, які схожі між собою за зовнішнім виглядом і поведінкою, але відрізняються забарвленням і деякими рисами. Гніздяться переважно в дуплах дерев. У пошуках їжі нерідко підвішуються на гілках вниз головою. Синиця

Синиці — типові комахоїдні птахи і, хоча взимку комах немає, ці птахи залишаються зимувати в наших краях, переносять сніжні зими і морози, тому що здатні частково переключатися на рослинну і навіть тваринну їжу.

Велика синиця — найбільш поширений птах із родини синицевих і добре відомий населенню України. Це найбільший вид з родини синиць, за що і отримав свою назву. Придивіться, яка вона нарядна: спинка зеленувата, низ жовтий з широкою чорною смугою уздовж грудей і черева, голова чорна, щоки білі з чорною каймою. В Україні поширена в усіх зонах.

Синиця дуже рухлива: з ранку до вечора перелітає вона з дерева на дерево, з куща на кущ. Це вона видивляється і знищує жуків, комарів, мух, інших шкідливих комах, їхні личинки і лялечки.

Узимку прилітає до годівниць, де охоче споживає різне насіння, клює м’ясо, сало, масло. Адже цієї пори року синицям живеться нелегко. Від голоду і холоду вони потерпають більше, ніж інші птахи. Учені підрахували, що із 10 синиць до весни доживає лише 2, решта гинуть. Тому так важливо підгодовувати синичок, влаштовувати спеціальні годівниці, що гойдаються, наприклад із пакетів для молока чи соків. Інші птахи на такі годівниці не сідають, і весь корм дістається тільки синичкам.

Цікаво знати

Політ синиць не схожий на жоден інший зграєвий переліт. Вони вкрай рідко експлуатують свої крила, тому в повітрі можуть знаходитись досить довго.
Синиця з’їдає за день більше їжі, ніж важить сама. Пара синиць, що вигодовує молодь, щоденно приносить пташенятам у середньому 1800 комах та їхніх личинок. За весь час перебування у гнізді малеча з’їдає близько 15000 комашок і гусені.
Гострий дзьоб синиці весь час зношується, тому безперервно відростає.

Народні прикмети про синиць

Біля людського житла багато синиць, значить весна буде холодною.
Якщо синиця стукає у вікно — чекайте чудових звісток або гостей.
Співають синиці, чекай тепла.

Ворона

Гадаєте, усі ворони похмурі та нецікаві? Насправді ці мудрі, грайливі птахи можуть розповісти про себе багато захоплюючого та несподіваного.

Виявляється, ворони обожнюють ігри та розваги. Ще корінні американці помітили, як птахи з задоволенням каталися на снігових заметах. Полюбляють ворони бешкетувати і з іншими тваринами: котами, собаками, а на волі залюбки граються з вовками і видрами. Для цього пернаті використовують все, що знайдеться під рукою… чи то пак, під лапою: шишки, палички, м’ячі тощо.

Розуму цим дивовижним пернатим не позичати. Траплялися випадки, коли ворона, захищаючи своє потомство, кидала невеличкі камінці в людей, що наближалися до гнізда. Живучи в неволі, ворони здатні навчитися розмовляти не гірше від папуг. Часто вони імітують звуки тварин та автомобілів, а в дикій природі відтворюють виття вовків та лисиць. Завдяки такій властивості чорнявим красеням легко вдається відлякати хижака та поласувати залишками здобичі. Ворона — один з найрозумніших птахів (наявність інтелекту у ворони була підтверджена вченими). В одному експерименті їй давали пити воду з глибокого глечика, якого вона не змогла б дістати, але птах додумався кидати в ємність різні предмети, щоб підняти рівень води. Під час пиття води ворона не зачерпує дзьобом воду, як більшість птахів, а схиляє і повертає голову таким чином, щоб вода сама затікала в дзьоб.

Спілкуються ворони не тільки з допомогою звуків. Птахи однієї зграї прекрасно розуміють одне одного за рухами дзьоба.

Ворони турбуються про своїх товаришів. Якщо птах зламає крило чи отримає іншу травму, зграя нізащо не залишить його на одинці з бідою.

Вилетівши з батьківського гніздечка, птах оселяється у так званій воронячій банді та шукає другу половинку. Після цього все життя ворони живуть парами та зберігають вірність.

Побачити ворону можна в будь-якому куточку світу. А все тому, що птахи невибагливі та легко адаптуються до навколишніх умов. У дикій природі ворона живе 17 років, у неволі — близько 40.

Цікаво знати

Ворони дуже волелюбні пернаті. Однак, перебуваючи в неволі, вони звикають до того, хто про них піклується. У свою чергу ці чорні пташки проявляють і ніжність до такої людини. А якщо на горизонті з’являється «ворог» — лютують і голосно кричать.
Раціон харчування цих пташок дуже різноманітний. У їжі ворони невибагливі. А ось «напаскудити» іншим пернатим — це вони з радістю: розорити чужі гнізда, вкрасти пару-другу відкладених яєць тощо.
Ворон і ворона — це не самець і самка одного виду птахів, а абсолютно різні види, що належать до одного сімейства — воронових.

Народні прикмети про ворон

Ворона кричить — скоро розбагатієш.
Розшумілась ціла зграя ворон — до весілля.
Ворона «співає» — віщує негоду.
Ворони збираються в галасливі зграї влітку — до погіршення погоди, взимку — до похолодання.
Ворони галасують, зібравшись увечері біля річки або озера, — до дощу.

Інформаційна довідка

ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ УКРАЇНИ

Золотомушка

Ластівка

Соловей

Зозуля

Одуд

Жайворонок

Журавель

Шпак

ОСІЛІ ПТАХИ УКРАЇНИ

Грак

Сорока

Дятел

Шишкар ялиновий

Синиця

Ворона