Навчальний проект № 4 - Рослини та тварини — символи України - 2 клас

Верба

Важко уявити нашу землю без верби. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби над ставом — традиційна прикмета українського села. На території України можна зустріти близько 30 видів верб.

Верба зустрічається всюди: від пустельної полярної тундри до степової Азії. На півночі, де холодно, вона сягає кількох сантиметрів, а на півдні, де жарко, — це величезні 30-метрові дерева.

У верби довге коріння, тому її висаджують для закріплення сипучих пісків, для створення лісосмуг. Гарний вигляд має плакуча верба, яку висаджують у парках і на берегах водойм. Якщо ви побачите вербу, то знайте, що десь зовсім поряд вода — ставок чи річка. У давнину люди шукали воду за допомогою вербового прутика. У якому місці задрижить гілочка, нахилиться вниз — значить, глибоко в землі є вода, а отже, треба копати колодязь.

Там, де води мало, верба не росте. Здавна вона вказувала людям, де можна знайти воду. Тому й колодязі, як правило, копають там, де ростуть верби. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», — промовляє прислів’я. А здорова вона тому, що речовини, які містяться в деревині, знезаражують воду. Тому під вербою вода смачніша, тому й риби під вербовим корінням у заглибинах більше, тому й невелика вербова дощечка, покладена у діжку чи відро, поліпшує смак води, дезінфікує її. Верба

Верба зацвітає весною, її гілки вкриваються сережками. Дозрілі плоди розкриваються, випускаючи на волю легке, як пух насіння. Вітер розносить його далеко від батьківського дерева.

Насіння верби має дивовижну властивість. Впавши на землю, воно починає проростати вже через годину. Через добу в насінині з’являється хвостик — корінець, а стебельце піднімається вгору. Молодими пагонами верби живиться багато тварин. У тундрі ними годуються олені, в лісі — лосі.

Вербове гілля використовують для плетіння кошиків і плетених меблів. Із деревини верби роблять різні вироби.

Цікаво знати

Верба дуже жадібна до Сонця і води, до тепла і вологи, які є основою життєдіяльності. А тому надзвичайно живуча: вона може вирости, як кажуть, із звичайного вербового кілка, вбитого в сиру землю. Разом із тим верба беззахисна і вразлива, якщо опиниться не у своєму середовищі — холодному і сухому.
Верба — символ родинного вогнища. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні. Навколо дерева водили молоду пару.
Під час буревіїв проти вітру пускали вербову гілку. Так вона, мовляв, зупинить бурю. Ось такі магічні властивості вона має.
У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
Плакуча верба
http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=6008
http://posnayko.com.ua/reader/knizhnaya-polka/stihotvoreniya-o-vesne/kotyki-vorkotyki-695.html
http://www.ukrlit.net/lib/kostenko/yliiy.html
http://www.ukrlit.net/lib/perelisna/ivxvn.html
http://www.ukrlit.net/lib/zabila_natalya/epyln.html
http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2161.htm
http://dovidka.biz.ua/zagadki-pro-dereva-ukrayinskoyu-movoyu/
http://www.rozvyvayko.in.ua/zagadky_review.php?a=737&b=112
http://kazkar.info/ua/prisl_v_ya_pro_kalinu_verbu/

Липа

Липа — красиве дерево зі щільною густою кроною, росте в лісах, чагарниках, а також там, де саджають його люди: біля садиб, на узбіччі доріг, у садах, парках, на околицях міст і сіл. В її затінку влітку прохолодно, та й сама липа, на відміну від дуба та берези, краще почувається в тіні.

Це одна з найулюбленіших в Україні деревних порід.

Вирізняється липа завидним довголіттям — вона живе до 400 років.

Розселилася липа ще в епоху льодовикового періоду, адже вона не мерзлячка. І як тільки хвиля холоду відсунулася, вона стала розселятися по рівнинах. Адже холод витіснив її в гори.

Насіння — горішки липи — ласощі для лісових звірів, тому проростають вони там і тут, рознесені цими турботливими трудівниками. Але важко прорости липі через щільну подушку моху та дернину. А ось де трава росте рідко, це в долинах річок, у горах, по ярах йде більш масове проростання, тому там і можна зустріти липняки. Хоча в дикому стані вони велика рідкість.

А ось у культурних насадженнях липа завоювала собі великі території, стала окрасою багатьох міст. І не тільки зеленою прикрасою. Поділилася вона й своєю назвою — Лейпциг, Лієпая, Липецьк, такі міста знають всі. А що вже говорити про села, всілякі Липки, Підлипки. Щільною стіною стоять липові алеї, радуючи всіх навколо своїм пишним листям. Адже її щільне листя глушить шум, захищає від вітру, добре очищає повітря від газів, пилу, диму. А в Китаї ця рослина вважається «деревом просвітлення», адже під його густою кроною так приємно вести бесіди та й просто насолодитися тишею й прохолодою.

Липа, що росте в нашій місцевості, називається серцелистою. Назва говорить сама за себе: липа має невеликий лист серцеподібної форми, але правда трохи асиметричний, одна половинка трохи менша від іншої. Край листка схожий на пилочку з дрібними зубчиками.

Що характерно, опале листя швидко перегниває, тому підстилки під нею немає. А от ґрунт дуже швидко збагачується кальцієм, структура стає рихлою та поживною. Липа

Липа корисна й лікувальними властивостями, яким зобов’язана в першу чергу саме цвітінню. Припадає воно на середину літа, що відрізняє її від інших дерев. Хоча сама квітка й непоказна, але багата на нектар. Це дерево одне з кращих медоносів. З одного гектара липового лісу виходить до 1500 кг меду. Крім того, близько 70 видів комах користуються її багатством. Тож запилення йде цілодобово. І що дивно, пилок і нектар надійно захищені від дощу. Придивіться, кожна квітка дивиться вниз, та ще й закрита літаючим крилом плода. І ховає він 3 міліграма нектару, а квіток таких на дереві мільйони. Ось і подумайте, як же не стати липі медовим деревом.

А ось листя липи зберігає один секрет. Пучками маленьких волосків всіяна їх срібляста виворітна сторона. І ось коли приходить ніч, з цього притулку вилазять кліщі, вони дуже маленькі, але їх праця важлива. Саме кліщики охороняють липу від грибкових паразитів, тому дерево так довго живе й не хворіє.

Липа А ще лист має одну особливість: коли встановлюється на довго спека, він виділяє липку прозору рідину. Листя блищить, як лаковане. А під час тривалої спеки воно темніє. Це і допомагає тіньовитривалій липі уберегтися від пересушення.

Із давніх часів використовують люди деревину липи. Деревина у неї м’яка, податлива, з неї легко робити вироби: діжки, вулики, корита, ковші, черпаки; різні іграшки — липових ведмедів, козликів, матрьошок; простий дерев’яний посуд — чашки, ложки, блюдця і посуд зі знаменитим українським розписом. Крім того, деревина липи — улюблений матеріал для скульптур та різьби по дереву.

Внутрішня частина кори називається луб. Він йде на виготовлення рогожок, циновок, мочалок і різних плетених виробів. Звідси й назва «луб’яне дерево».

Кора молодих липових стовбурів називається ликом. У давнину з лика плели постоли, бо тоді це було основне взуття простих людей. Кожна людина вміла їх плести та ремонтувати. Ось вам і пояснення назви «ликове дерево».

Липа застосовується також для виготовлення меблів. Вона прекрасно підходять для обробки лазні і сауни, бо дошка має приємний запах і білий колір. Деревину липи застосовують для виготовлення музичних інструментів.

Легенда про липу

Жила собі козачка Горпина і мала вона двох синів. Ніби від серця їх відривала, виряджаючи на Січ.

— Дуже гірко мені виряджати вас, але йдете ви на святе діло — боронити нашу землю. Не осоромте ні пам’яті батька, що загинув, ні землі, яка вас зростила. А щоб пам’ять про вас лишилась, посадіть поруч з батьковою і ви по липці, я буду приходити до них і молитися за вас. Коли будуть в’янути листочки, то знатиму, що важко вам, коли пробиватиметься сік із котроїсь з них, знати, що ранений один із вас, як стануть всихати, знатиму, немає вас на світі. Поливатиму їх сльозами своїми, щоб ожили.

Скільки посаджено лип, стільки хоробрих мужів пішли на війну.

Приготувала я вам торбинки цвіту з батьківської липи. Чи застуда, чи ще якась хвороба, у пригоді стане липовий цвіт. Під липою нікого ще не вбило грозою. Заварений липовий цвіт допоможе від застуди, головного болю, нерви заспокоїть, вгамує біль у животі.

Присядемо під батьківським деревом. І в дорогу, діти…

Подякували сини та й поїхали.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://abetka.ukrlife.org/zagadky_vozn4.htm
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page_4.html
http://kazkar.info/ua/l_to_t_kolom_ts/
Марія Пригара, вірші про літо
http://www.rozvyvayko.in.ua/virshi_review.php?a=778&b=3
http://www.ukrlit.net/lib/voronko/aduyv.html

Бузок

Неможливо уявити собі наші сади без квітучого бузку. Бузок — улюблений кущ, що росте майже біля кожної оселі в Україні. Квіти бузку милують очі, наповнюють повітря тонким ароматом.

Коли зацвітає бузок, кожен кущ його нагадує величезний букет. Квіти бузку мають найрізноманітніший колір — усі відтінки веселки: білий, блакитний, рожевий, бузковий, червоний і ліловий. Найчастіше колір квіточок бузковий, або бузково-ліловий. Квіти бузку зібрані у суцвіття — довгі китиці, завдовжки 30–50 см. Такі суцвіття нагадують пухнастий хвіст лисиці.

В Україні, як і в інших країнах Європи, бузок — чужоземець. Його батьківщина — Мала Азія. Звідти цю рослину вперше привезли у XVI cтолітті. Невибагливий кущик добре прижився в наших краях, і вже за кілька десятиліть бузок ріс чи не в кожному саду.

Листя бузку блискуче, темно-зелене, гладеньке. Восени воно опадає на землю, не змінюючи кольору. Навіть взимку під снігом опале листя бузку лишається зеленим, ніби його щойно зірвали з куща. Бузок відмінно очищає повітря від пилу та різних шкідливих домішок і не боїться загазованості атмосфери. Витримує морози до 30˚С. Живе до 100 років.

Квіти та листя бузку мають лікувальні властивості. Існує повір’я, що бузок приносить щастя: для цього в простому, з квіточками на чотири пелюстки, бузку треба знайти квіточку з п’ятьма (або більше) пелюстками та з’їсти її або вкинути собі за пазуху.

Легенда про бузок

Одного разу, подорожуючи світом, перський хан потрапив у жорстокий шторм, що прибив його судно до невідомого острова. Стомлені люди, вибравшись з води, впали без сил під розкидистим деревом. Засинаючи, хан побачив серед густих гілок незвичайного птаха. Його рожево-бузкове оперення таємничо блищало в променях сонця, а на голові красувався чубок з повітряних ніжно-бузкових пір’їнок.

Думки хана закружляли і унеслись далеко-далеко. Уві сні він бачив невідомі планети і невідоме життя. Особливо йому запам’яталася бузкова планета.

Повернувшись додому, хан втратив спокій: як і всі правителі, він хотів, щоб йому належав весь світ. Він усе посилав і посилав своїх підлеглих на той далекий острів за птахом. І нарешті йому привезли бузкову пташку. Її поселили в просторій золотій клітці, годували насінням білого кунжуту, але птаха не раділа життю — вона поступово згасала.

Тоді хан переселив пташку в прекрасний зимовий сад. Кожен день він приходив до неї і заводив розмову, просив розповісти про себе. Він відчував, що ця таємнича птаха прилетіла з далекої бузкової планети. Але чужинка мовчала. З кожним днем їй ставало все гірше і гірше.

Хан не був жорстокою людиною. Він бережно взяв пташку в руки і пішов на околицю свого величезного саду. Там, у хащах, куди не доходили руки садівника, він поклав її на траву й сказав:

— Пробач мені. Я не хотів завдати тобі зла. Живи вільно і незалежно.

Кожен день правитель приходив у сад, сподіваючись побачити бузкову пташку, але вона безслідно зникла.

Минуло багато років. Хан постарів і не міг більше виходити зі свого палацу. Помираючи, він заповідав синові визнавати свободу і незалежність інших народів. Поховали його в глибині саду. Через кілька років біля могили з’явилася рослина, вона бурхливо розрослася і навесні радувала людей пишним цвітінням. Бузкові суцвіття-факели спрямовувалися вгору — в невідомість, пробуджуючи в душі незрозумілі почуття і бажання дізнатися, що там, далеко-далеко — у нескінченності…

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
Чарівні бузки
http://www.ukrlit.net/lib/perelisna/afdkd.html
http://deti.e-papa.com.ua/virshi-dlya-ditei/6935.html
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page_4.html
http://posnayko.com.ua/ru/reader/knizhnaya-polka/zagadki-schitalki-chistogovorki-skorogovorki/zagadki-o-cvetah-207.html

Калина

Найулюбленіше дерево українців — калина. Шанували колись люди калину: не було хати, біля якої не кущилась би калина. Хати, неначе в коралах, червоніють густими намистинами до пізніх заморозків.

Плодоносить калина щороку і дуже рясно. Прозоро-червоні ягоди калини достигають пізно восени. Вони кисло-солодкі, приємні на смак, крім того, їх використовують як лікувальний засіб. Свіжі ягоди з медом та водою вживають від кашлю, серцевих захворювань, тиску крові. Калина

Ця чудова рослина, здавна оспівана в народі як символ чистоти та дівочої вроди. Про неї складено багато пісень, приказок: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте», «Дівчина, як калина». А як потрібна калина в різних обрядах, особливо у весільному. Дівчата вплітали цвіт калини у вінок, калиновими кетягами прикрашали весільний каравай, ставили гілки калини перед молодими, бажаючи їм міцного кохання та вічної краси.

Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його кетягами калини. Калиновим цвітом чи гілочками оздоблювали весільне гільце молодої.

Народилася у сім’ї дівчинка — у першу купіль кладуть гілочки калини, щоб була вродливою. Помирає людина — знову ж на могилі червоніє стиглими ягодами калина як символ пам’яті.

Калина — символ любові українців до рідного краю. Правду каже прислів’я: «Без верби і калини нема України».

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
https://jmil.com.ua/2015-5/coverpic
http://kazkar.info/ua/kozatska_legenda/
http://kuryliak.xyz/pub/4/6/
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page_4.html
http://zagadky.at.ua/publ/pro_roslinnnij_svit/zagadki_pro_roslini/zagadki_pro_kviti/14-1-0-18
http://dovidka.biz.ua/prisliv-ya-pro-kalinu/

Чорнобривці

Сьогодні в селах і містах України повсюди цвітуть чорнобривці. Ці скромні квіти з сильним запахом, які ні з чим не переплутаєш, завоювали не лише пошану, а й велику любов українців.

Батьківщина чорнобривців — Мексика. Їх вирощували як лікарські та культові рослини, яким приписували різні магічні сили та властивості, використовували у певних релігійних обрядах. Навіть існувала цікава легенда про те, що чорнобривці вказували на місце знаходження золотого розсипу скарбів у землі.

Квіти ростуть скрізь: в Америці й Мексиці вони досі зустрічаються в дикорослому вигляді, в Китаї — це «квітка десяти тисяч років», символ довголіття, у Великій Британії їх називають «золотом Мері», в Німеччині — «студентські квіти», в Росії за бархатистість пелюсток їх прозивають «бархатками». А в Україні ці сонячні квіти більше відомі під народною назвою «чорнобривці».

Коли з’явились перші чорнобривці в Україні невідомо, але назву вони отримали за незвичайне забарвлення квіток. Пелюстки звичайних чорнобривців (чорнобровок) мають вогняний колір і чорні обідки (як брови) на краєчках.

Загалом в Америці зростає 35 видів чорнобривців, у нас же поширилися три види: чорнобривці розлогі, чорнобривці позначені та чорнобривці прямі (повняки). Їхні квіти бувають різних відтінків — від лимонно-жовтого до вишнево-коричневого. Своїм різким запахом чорнобривці відлякують городніх шкідників, мають і лікувальні властивості.

Цікаво знати

Квіти чорнобривців дівчата вплітають у вінки, а на свято Маковія їх освячують разом із маківками.
Хлопця з чорними бровами в Україні також називають чорнобривцем.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://crazybees2014.blogspot.com/2016/09/blog-post.html
http://kazkar.info/ua/chornobrivts_1/
http://ukrlitera.ru/index.php/419-mifi-i-legendi-ukrainciv/3433-chornobrivci
http://abetka.ukrlife.org/flow.html
http://virchi.pp.net.ua/publ/131-1-0-15082
http://www.ukrlit.net/lib/zabila_natalya/rqqvl.html
https://sites.google.com/site/carivnakvitka/istoria-issledovanij
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page_2.html
http://dovidka.biz.ua/zagadki-pro-chornobrivtsi/

Мак

Червоний, як полум’я, мак відомий людині ще з доісторичних часів. А з тих пір виведено безліч сортів цієї рослини: з коробочками різної форми та насінням різного кольору. Квітка маку теж буває не лише червоною, трапляються рожеві, фіолетові та білі.

Дозрівши, мак має потурбуватися про те, як залишити після себе потомство. Як же йому посіяти своє насіння, якщо про це не подбають люди? Рослина винайшла кілька способів. Суха достигла коробочка тріскається сама, і мачинки висипаються в ґрунт. Є ще й «запасний варіант»: дозрівши, мак відкриває на верхівці крихітні «віконечка». Подме вітер — і висипаються з них мачинки, як сіль із сільнички. Тепер їхнє завдання — прорости навесні новими маками. Мак

Дивлячись на тонкі, гофровані пелюстки на високих, гнучких квітконосах, важко повірити, що маки ростуть у досить суворих умовах, поселяючись на кам’янистих пагорбах і щебнистих схилах, на галечниках і пісках. У всіх видів маку дуже характерний плід — суха коробочка.

Під час висихання в її верхній частині відкриваються пори, з яких під дією вітру починають висипатися насінини. Зрілі коробочки нагадують крихітні брязкальця, якими грає вітер. Але насіння маків поширюються не тільки за допомогою поривів вітру. Їх люблять поїдати птиці, а оскільки крихітні насінинки погано піддаються переварюванню, то неушкодженими виходять разом з послідом і успішно проростають, потрапивши в сприятливі умови.

Миші теж не гребують смачними маківками і запасають на зиму цілі коробочки в такій кількості, що не встигають з’їдати. Навесні насіння починає проростати, утворюючи цілі куртинки. До таких же ласунів належать інші мешканці степів і напівпустель: тушканчики, ховрахи, полівки та ін. У деяких видів маку можливо самозапилення.

У давніх медичних рукописах учені знайшли запис про напій, який вводить людину в міцний сон на час проведення операцій. Цей напій робили саме з маку. У сучасній медицині з цієї рослини теж роблять медичні препарати.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
Легенда про мак (легенда Наддніпрянщини)
http://dovidka.biz.ua/virshi-pro-mak/
https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/volodymyr-luchuk-mak/
http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5802
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page_2.html
http://kazkar.info/ua/prisl_v_ya_pro_mak/

Пролісок

Найпершими в Україні розквітають проліски з сімейства амарилісових. Вісниками весни називають ці дивовижні квіти. Вони квітнуть навіть при нульовій температурі! Виявляється, що в цей час температура всередині квітки — близько восьми градусів тепла! Вона влаштована так, що її чашечка, немов маленьке дзеркальце, вбирає сонячне проміння. Не страшні проліску нічні приморозки: він здатен витримати й десятиградусний морозець.

В Україні проліски трапляються у Карпатах, гірському Криму, Закарпатті. Пролісок

Вони є справжньою окрасою весняного лісу. Їх ніжно-голубі квіти встеляють землю голубим килимом.

Якщо побачите пролісок у лісі, не зривайте його. Він занесений до Червоної книги рідкісних рослин, що охороняються.

По-старогрецьки пролісок — «сцілла», що перекладається як «морська цибуля». У народі цю квітку іменують блакитним підсніжником, синоткою, синім рястом, рястиком, скороліскою, небесником. Милозвучна німецька назва рослини — «блаустер», тобто «блакитна зірка».

Проліски — квіти, які люблять тінисті місця, втім вони добре ростуть і на освітлених ділянках. На одному місці проліска зростає десятки років.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/legenda_pro_prol_sok/
http://abetkaland.in.ua/legendy-ta-kazky-pro-prolisky-dlya-ditej/
http://kazkar.info/ua/prol_sok_mkrtich_koryun_(pereklad_v_kochevskogo)/
http://abetka.ukrlife.org/virshi_dytynstva24.html
Збірка віршів Катерини Перелісної
http://neimovirne.ru/virshi-pro-prolisok/

Лелека

Немає, мабуть, жодного птаха такого популярного й улюбленого в нашого народу, як лелека. Люди шанують лелеку за вірність і любов до Батьківщини. Лелека — символ вірності, щастя, добробуту, живий символ України.

Українці лелеку ще називають чорногуз, бузько, бусол, бусел, буслик, боцян, лесик, гайстер.

В Україні проживає два види лелек: лелека білий і лелека чорний.

Лелека білий в Україні гніздиться по всій території, крім деяких східних районів та Криму. Зимує в Південній Африці та Південній Азії.

Свої гнізда лелеки влаштовують біля людського житла — на дахах будинків, на високих деревах, навіть на стовпах і обов’язково поблизу води.

Прилітають в Україну в березні-квітні і відразу ж займають своє старе гніздо. Лелеки — зразкові батьки. Яйця насиджують обоє птахів. Самка вночі, а самець удень. Насиджують днів 30–35, потім дружно піклуються про пташенят: годують їх, постійно носять їм їжу, воду в дзьобах. При цьому ні на хвилину не залишають пташенят одних — літають за кормом і чергують біля гнізда по черзі.

З часу підняття молодих птахів на крило, лелеки харчуються сім’ями, обов’язково повертаючись у гніздо в обід і ввечері. Добування їжі у лелек полягає у тому, що лелека повільно йде ділянкою і все, що рухається в полі зору птаха, тут же блискавично схоплюється. Живиться лелека жабами, ящірками, комахами, молюсками, дрібною рибою, мишовидними гризунами тощо.

Лелека любить літати з попутним вітром. Повільно і величаво пливе він в небі, лише зрідка змахуючи крилами — немов планерує. Восени лелеки збираються у зграї та відлітають у вирій. У кінці серпня відлітають молоді лелеки, дорослі птахи полетять за ними пізніше, у вересні.

Лелека чорний в Україні гніздиться поодинокими парами в лісах Карпат і деяких районах Полісся. Зимує в Південній Африці та Південній Азії.

Від білого лелеки відрізняється не лише забарвленням, а й поведінкою, способом життя.

Якщо білий лелека увесь час тримається людського житла, то чорний, навпаки, обирає для свого житла найглухіші хащі старого лісу, поблизу боліт і річок. Людей остерігається, близько до себе не підпускає.

Гніздо у чорного лелеки теж відрізняється від гнізда білого. Якщо у білого лелеки хаотичне нагромадження гілок, то у чорного воно зроблено із товстих паличок, скріплених і зцементованих землею та глиною.

Звички, політ, способи добування їжі як і у білого лелеки, з тією лише різницею, що в меню чорного лелеки переважає дрібна риба: в’юн, окунь, короп, карась та інші.

Відлітають у вирій у серпні-вересні. Лелека

Як рідкісний птах занесений до Червоної книги України.

Цікаво знати

Слово лелекати — по-українськи означає «балакати».
Лелеку білого ще називають чорногузом. Ця давня українська назва вказує на колір птаха: біла шия, груди, вся передня частина тулуба, лише чорний хвіст (гуз). Коли він складає крила з чорними кінцями, то здається, що увесь зад у нього чорний.
В Африці, де зимують лелеки, їх ніхто лелеками не називає, там вони — саранові птахи. І ніякої помилки тут немає — у саванах лелеки в основному їдять сарану та інших прямокрилих.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/legenda_pro_leleku_1/
https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/malyshko-andrij-perepilka-zbirka/
Лелека
Вірші Лідії Компанієць
http://doshkolenok.kiev.ua/zagadki/398-zagadky-pro-ptahiv.html
http://dovidka.biz.ua/zagadki-pro-leleku-na-ukrayinskiy-movi/
http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/166-pryslivia-ta-prykazky-pro-ptakhiv

Ластівка

Ластівка — пташка компанійська. Людини вона не боїться і люди здавна з любов’ю ставляться до неї. Щасливою вважається оселя, яку вподобала ластівка. Отож і оберігають люди цю пташину, не дозволяють її ображати.

Ластівки — невеликі птахи (вага 14–20 г), з довгими гострими крилами і виїмчастим, або «вильчастим», хвостом. Забарвлення зверху синьо-чорне зі сталевим відтінком, або сірувато-буре.

Ластівки (крім берегової) є звичайними сусідами людини, що гніздяться на вікнах, попід стріхами будівель тощо. Літають дуже швидко й спритно, ловлячи на льоту комах. У повітрі ластівки демонструють фігури вищого пілотажу: пікірують, роблять мертві петлі, планерують і перекидаються. Ластівки, пролітаючи над водою, можуть напитися чи навіть на мить пірнути.

Усі ластівки вигодовують своїх пташенят виключно комахами. Іншої їжі вони не знають. Ні фруктів у садах не клюють, ні зерен в полі не збирають.

У серпні — на початку вересня ластівки відлітають на зимівлю в теплі країни. Відлітають досить рано, а прилітають відносно пізно — адже вони залежать від появи комах.

В Україні гніздяться три види ластівок: сільська, міська і берегова.

Цікаво знати

Бувають випадки, коли сільські ластівки, вилітаючи за кормом, прив’язують своїх пташенят у гнізді кінською волосиною. Один кінець волосини ластівка намотує за лапку малюка, а другий прикріплює до стінки гнізда.
Учені підрахували, що одна ластівка протягом літа виловлює близько мільйона різних комах, переважно шкідливих. Отже, користь від них величезна.
За народним віруванням, достатньо вмити обличчя в проточній воді і повторити декілька разів: «Ластівко, ластівко! Візьми мої веснянки, дай мені білянки», — і добра пташка виконає прохання.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/legenda_pro_last_vok/
Дитячі віршики Анатолія Камінчука про весну
http://www.planeta.co.ua/ua/tales/boiko0_16.php
http://dovidka.biz.ua/virshi-pro-lastivku/
http://doshkolenok.kiev.ua/zagadki/398-zagadky-pro-ptahiv.html
http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/166-pryslivia-ta-prykazky-pro-ptakhiv

Соловей

Навряд чи є на Землі ще птах, який може так дзвінко і красиво співати, як наш соловейко. Жодному птахові за його спів у всіх народів світу не присвячено стільки пісень, віршів і музичних творів, як солов’ю.

Багато хто уявляє соловейка якимось надзвичайно красивим, яскравим птахом. І дуже дивується, коли бачить перед собою невеличкого птаха коричневого кольору. Він стрункий, в нього високі ноги, тонкий дзьоб і великі чорні очі.

Соловейко дуже моторний, спритний, пересувається по землі стрибками. Але він обережний і потайний птах, і побачити його в природі вдається дуже рідко.

В Україні гніздиться два види солов’їв: соловей східний і соловей західний. Обидва ці види схожі між собою.

Соловей східний поширений майже по всій території України.

Соловей західний в Україні гніздиться в Прикарпатті, Криму і зрідка в західних областях.

Із вирію до нас солов’ї прилітають порівняно пізно, тоді, коли вже починають цвісти дерева, коли з’являється значна кількість комах (в кінці квітня — на початку травня).

В Україні ці птахи водяться скрізь у лісах, садах, парках, де є кущі або зарості високої трави. Солов’ї починають співати одразу ж, щойно повернуться в рідні краї. Співають лише самці, які прилітають раніше. Спочатку солов’я можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає безперервно, приваблюючи самку, яка прилітає пізніше і легко знаходить свого друга за голосом.

Крім того, пісня служить сигналом іншим птахам, що територія зайнята, адже, як відомо, солов’ї ніколи не гніздяться близько один від одного.

Соловей Солов’їну пісню неможливо описати, її треба почути. Співаючи, птах, як правило, сидить на кущі нерухомо, тоді видно, як вібрує його горлечко.

Спів солов’я відрізняється від співу інших птахів: тоді як у співі більшості птахів є щось запозичене в інших пернатих, то у солов’я всі кращі трелі й строфи — його натхненні мелодії, власна солов’їна творчість, яка виливається у виняткові імпровізації. Майже неможливо знайти двох солов’їв, які б співали абсолютно однаково. Кожний соловейко з роками удосконалює свій спів.

Неможна навіть порівняти спів молодого солов’я (невпевнений і слабкий) зі співом старого, досвідченого самця, сповненого надзвичайної краси і звучності.

Солов’їні пари роками зберігають вірність один одному і прихильність до старих гніздових ділянок. Під час відкладання і насиджування яєць соловейко також співає, але вже не так часто й енергійно. А от після вилуплення пташенят солов’ї перестають співати, адже обоє батьків зайняті пошуком їжі для своїх дітлахів.

У період годівлі пташенят солов’ї знищують багато гусені шкідливих метеликів, ґедзів, мух. Соловейко не тільки гарний співак, а й великий трудівник і належить до дуже корисних птахів, бо живиться переважно комахами, які є шкідниками лісу та саду.

Зимують солов’ї в Південно-Східній Африці.

Цікаво знати

Добре співають усі солов’ї. Але є справжні «великі маестро», які здатні виводити близько 40 різноманітних варіацій пісні. І якщо в якомусь лісі з’явиться такий майстер, інші, швидко засвоюючи його вміння, самі теж стають майстрами.
Відлітають солов’ї завжди ввечері, а прилітають весною тільки вночі. Відлітають мовчки, а про свій приліт повідомляють співом.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/solovey_1/
http://neimovirne.ru/virshi-pro-solovejka/
https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/malyshko-andrij-perepilka-zbirka/
http://doshkolenok.kiev.ua/zagadki/398-zagadky-pro-ptahiv.html
http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/166-pryslivia-ta-prykazky-pro-ptakhiv

Кіт

Не одне тисячоліття коти живуть поруч із людьми. У багатьох родинах ці тварини почуваються членами сім’ї, а в інших — сусідами. Переважно поводяться тихо, хоча можуть видавати близько ста різних звуків (собаки, для прикладу, — близько десяти). Але якщо кішка почала бешкетувати, то це цілий феєрверк емоцій та рухів.

В Україні здавна вважали: де кішка, там домашній затишок і лад. Вона вірна, віддана й корисна супутниця людини.

На сьогодні у світі налічують понад 300 порід домашніх котів, які відрізняються розмірами, забарвленням і довжиною шерсті. Хутро у них може бути довгим і коротким, є навіть практично «лисі» коти. Існують однотонні — білі, чорні, руді, сірі, навіть голубі кішки, а також плямисті або смугасті, як тигри.

Коти — елегантні, симпатичні, грайливі та ласкаві тваринки. Вони дуже звикають до господаря й радіють, коли той приходить додому, відчувають його настрій і намагаються пристосуватися до нього.

Кіт не просто нявчить чи муркоче. Він говорить. Легко вловити десятки різних інтонацій: гуляти на вулицю проситься одним нявчанням, додому — іншим, їсти просить — знову по-іншому. кіт

Люди навчилися розуміти «котячу мову»:

Кіт треться об ногу — просить ласки, показує свою любов і відданість.

Вуха стоять вертикально — його щось зацікавило.

Притиснуті до голови вуха — підготовка до нападу.

Шипить — готується до оборони, попереджає про ворога.

Голосно шкребе кігтями — хоче привернути до себе увагу.

Вигнута спина — роздратування, залякування противника, готовність до оборони.

Піднятий вертикально хвіст — задоволення.

Цікаво знати

Коти відчувають запахи в 14 разів сильніше, ніж люди! Малюнок поверхні носа котів унікальний, як і відбиток пальця людини.
У котів в середньому 12 рухливих вусиків із кожного боку мордочки, завдяки їм він гарно орієнтується в просторі. А без них не зможе полювати й погано почуватиметься.
Якщо вашій кішці три роки, це відповідає людському 21 року. Якщо вісім років, то по-людськи — приблизно 40. Якщо 14, то 70 людських років. Середній термін життя домашнього кота 15 років, диких — від трьох до п’яти років.
Щороку 1 березня відзначається Міжнародний день котів.

Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються у поросі

Українська народна казка

Був собі чоловік і мав він кота, гусей та курей. Як настало літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.
— Куди йдете, гуси?
— Шукаємо воду, бо спрага палить.
— І я йду з вами, — каже курочка, бо ж і її сонце пригріло.
— Ну, ходи з нами.
Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли кота.
— Куди йдете? — питає кіт.
— Шукаємо воду.
— І я з вами піду, добре?
— Ходи.
Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси замахали крилами й полетіли до води. Плавають, пірнають, і так тішаться, що аж ґелґочуть.
Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце пече. Дуже кортить їм залізти у воду, але бояться. А гуси у воді хлюпочуться, і так їм добре, аж завидки беруть.
— Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?
І поскакали у воду. Та зразу ж почали тонути. Так-сяк з бідою вибралися на берег.
Кіт глянув на озеро, й так йому зле стало, що аж затрясся, утерся лапками і каже:
— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся і на печі.
А курочка собі:
— І я не буду дурна лізти більше у воду. Краще попорпаюся у попелі.
Відтак зібралися і пішли додому. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.
— Се моя купіль! І для мене вона краща за воду!
А кіт шмигнув до хати, скочив на піч, замурчав і почав лапками митися.
— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.
І від того часу гуси купаються у воді, коти миються на печі, а кури порпаються у поросі.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
КОТИКИ-МУРКОТИКИ
https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/malyshko-andrij-perepilka-zbirka/
Дитячі віршики про котів від українських авторів
http://natalyagurkina.ucoz.ua/forum/49-1008-1
http://dovidka.biz.ua/zagadki-pro-kota/
http://kazkar.info/ua/pro_kot_v_prisl_v_ya/

Народні прикмети про кота

Коти на піч лізуть грітися — ніч буде з приморозками.
Кішка «умивається» — гостей намиває. Якщо при цьому лапа, якою вона миє, тепла — гості будуть бажаними, холодна — навпаки.
Якщо кіт згорнувся в клубочок і лапками закривається — похолодає, а коли вмивається, довго полизуючи лапку, — на суху погоду.
Кіт шкрябає підлогу — на вітер і завірюху, дере стіну — на негоду, лежить черевцем догори — на відлигу, згорнувся в клубочок і вткнувся писком в лапки — на мороз.

Коза

Коза — дивовижна свійська тварина. У житті людини вона займає особливе місце. За кмітливістю кози не відстають від собак. Знайшовши, наприклад, лаз у город, наступного разу коза прийде не сама, а ще й подружок приведе.

Але ці хитрющі й норовливі тварини панічно бояться собак. Побачивши пса, коза відразу тікає, а собака, навіть якщо в нього й не було лихого на думці, хоче її наздогнати й вкусити. Отоді дереза згадує про роги…

Кози — одні із найдавніших тварин, одомашнених людиною. Вони супроводжують нас протягом всієї історії людства, дають корисне, смачне молоко, відіграють незамінну роль у нашій культурі і традиціях.

Люди, які ніколи тісно не спілкувалися з козами, дивуються їхнім очам. У цих тварин зіниці не звичної для нас круглої форми, а прямокутні — у вигляді горизонтального прорізу. Така незвичайна форма дозволяє тваринам мати кругозір на 340 градусів, не повертаючи голови. Оскільки кози травоїдні, їм необхідно захищатися від хижаків втечею. Саме такий кругозір дозволяє завчасно побачити небезпеку.

Але є ще одна особливість — удень зіниці дуже вузькі, а от увечері і вночі розширюються. Таким чином, очі тварини самі себе захищають від сонячного світла. Уночі така форма зіниці дуже зручна для орієнтування в темний час доби. Вузькі зіниці у вигляді смужки ідеально підходять для рівнинних площин і широких пасовищ. Тому тут козам не страшні ніякі хижаки.

Кози — це справжні ласуни. Вони дуже люблять солодкі і пряні на смак продукти. До того ж вони дуже чутливі до улюблених запахів. Якщо в руках ви, наприклад, потримали яблуко, а потім підійшли до тварини, вона неодмінно почне шукати у вас в кишенях і просити смачненьке. Коза

Так само ці тварини добре відчувають погані запахи. Наприклад, гнильний або пліснявий аромат вони чують за кілька метрів. Кози ніколи не будуть їсти зіпсований продукт. А деякі представники взагалі не візьмуть у рот той шматок, який впав на землю або надкушений кимось ще. Саме тому вони вважаються дуже охайними і чистими тваринами.

А ще кози дуже добре піддаються дресируванню. Їх часто можна побачити в цирку. Зокрема, вони чудово запам’ятовують дії, команди, розрізняють інтонацію, слова, кольори і навіть окремі звуки. Свійські кози застосовують кмітливість у тому, щоб отримати бажаний корм або відв’язатися від прив’язі.

Цікаво знати

У Марокко (Африка) живуть унікальні кози, які не гірше за мавп стрибають по особливих аргонових деревах, поїдають ніжну зелень і горіхи, перетравити які вони не можуть. Місцеві жителі збирають горіхи, які виводяться з організму кіз природним шляхом. Навіщо? Та щоб чавити аргонову олію, що є коштовним складником косметичних засобів.
У кіз дуже добре розвинені всі п’ять органів чуттів. Але якщо в дикій природі у них гостро розвинений зір і нюх, то в домашньому господарстві — язик. У людини є 9000 смакових рецепторів і точок, а у кіз — 15 000. Ці тварини в буквальному сенсі можуть бути справжніми дегустаторами.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:

https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/malyshko-andrij-perepilka-zbirka/
http://www.planeta.co.ua/ua/tales/boiko0_12.php
http://uti-puti.com.ua/view_articles_kids.php?id=8785
http://www.planeta.co.ua/ua/tales/boiko0_20.php
http://www.ukrlit.net/lib/boyko/hs5dc.html
http://www.planeta.co.ua/ua/tales/ukrainian_folk_songs_ua11.php
http://abetka.ukrlife.org/osadko5.html
http://neimovirne.ru/zagadki-pro-domashnix-tvarin/
http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/165-pryslivia-ta-prykazky-pro-tvaryn

Заєць

Усім відомо, що бувають зайці-біляки та зайці-русаки і чим вони відрізняються зовні. А ось як вони влаштовують свої «сімейні» справи, знають далеко не всі.

Зайчата не те, що кроленята. Вони народ самостійний. Народиться зайченя, обсохне і дивиться в усі очі, пухнасте. Обсохне білячок, підлізе до матері під черево і нап’ється жирного материнського молока, так що його животик перетвориться на кульку. А потім відбувається незрозуміле… Матуся біжить в один бік, а зайченя в протилежний. Буває так, що їхня перша зустріч так і залишається останньою. Материнського молока малому зайцю вистачить на тиждень.

У житті зайців тиждень — великий термін. Може статися, що зайчиху вб’ють або з’їдять хижаки. Але зайченя не згине.

Зайчихи-білячихи, що живуть в одній місцевості, годують потомство спільно: хто кого знайде. Інша річ русачихи. Їхні зайчата лежать в гнізді. І годує потомство тільки власна мати. Звідки така різниця? Річ в умовах життя. Заєць

Біляк — заєць лісовий. Там, де він живе, багато укриттів. Зайцю вигідно краще сховатись і лежати, зачаївшись, поодинці: менше шансів бути з’їденим. А зайчиха-білячиха повинна бути подалі від зайчат, щоб не видати їх своєю присутністю.

Русаки — зайці степів і полів. У них благополуччя роду цілком залежить від того, чи має русачиха таке укриття, куди вона може надійно заховати своє потомство. І якщо таке в неї є, міцно за нього тримається.

Навіщо зайцеві такі довгі вуха? А щоб краще чути і краще бігати. Довгі заячі вуха — це не тільки потужні органи слуху, але і радіатори охолодження. Зайцю, щоб врятуватися від хижаків, доводиться часто і багато бігати, тому «охолоджувальний пристрій» йому потрібен потужний. Якби він скидав зайве тепло за допомогою потовиділення, то витрачав би багато води. На вухах, прямо під шкірою, у цих звірів проходять потужні судини (хто гладив кроликів, напевно, помічав).

Коли зайцеві потрібно скинути тепло, вушні артерії працюють на повну потужність, коли потрібно зберегти — вони звужуються майже до повного перекриття. Що тепліший клімат, то більше тепла організму потрібно розсіювати, тому найвухатіші зайці — південні. Довжина їхніх вух сягає половини довжини тіла.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/chomu_v_zaytsya_kutsiy_hv_st/
http://www.ukrlit.net/lib/stelmah/6qd58.html
https://onlyart.org.ua/children/virshi_dlya_ditey/malyshko-andrij-perepilka-zbirka/
http://kotygoroshko.com.ua/dir/7-1-0-192
http://tvojazagadka.blogspot.com/p/blog-page.html
Дитячі вірші Михайла Стельмаха про тварин
http://traditions.in.ua/usna-narodna-tvorchist/pryslivia-ta-prykazky/165-pryslivia-ta-prykazky-pro-tvaryn

Їжак

Хто з вас часто буває на природі, той напевно вже бачив це чудове створіння. Адже їжаки живуть на всій території України. Населяють ліси, луки, поля, захисні лісосмуги, сади, городи.

День їжаки проводять у кублі, полюють пізно ввечері та вночі. Живляться ці звірки в основному комахами. Окрім цього, їжаки поїдають жаб, ящірок, дрібних гризунів, нерідко яйця птахів, що гніздяться на землі. Вони навіть гадюк отруйних не бояться.

Зиму їжаки проводять у сплячці, накопичивши для цього багато жиру. За період сплячки маса тіла їжачка зменшується на третину, а то й на половину.

У середині літа самиця приводить 3–8 їжаченят. Вони беззубі, сліпі, глухі, голі, розміром не більше 6,5 см. Малята дуже швидко ростуть, вкриваються голками. У місячному віці вони вже здатні вести самостійне життя, а через рік стають дорослими. Їжачиха навчає діток шукати їжу, рятуватися від ворогів, знаходити сховище. Їжак

Коли гнізду їжачихи загрожує явна небезпека, вона або відносить їжат в безпечне місце і будує нове гніздо, або… з’їдає їх. Але частіше їжачиха згортається в колючий клубок, лишаючи своїх дитинчат самих. І малюки захищаються самі. Спробуйте взяти з гнізда такого їжачка. Він раптом починає підстрибувати відразу на всіх чотирьох лапах, і кілька секунд до нього неможливо підступитися. Варто тільки знову протягнути до нього руку, як «стрибки» поновлюються. Їжачки підстрибують на висоту від двох до семи сантиметрів. А якщо спробувати підхопити їжачка на льоту, можна сильно вколотись. Голки у їжачків гнучкі, шкіру наскрізь вони не проколюють, однак болю завдають сильного.

Завдяки своєму колючому панциру їжаки майже не мають природних ворогів. Як тільки з’являється найменша загроза, звірятко згортається в клубочок і стає недоступним. Тільки лисиці зрідка вдається примусити їжака розгорнутися, закотивши його у воду.

Цікаво знати

Нерідко можна побачити їжака з яблуком на голках. Дехто навіть думає, що він запасається ними на зиму. Але це не так. У звірят серед голок заводяться різні паразити. Щоб їх позбутися, їжаки качаються по яблуках, кислий сік яких стікає по голках до шкіри і виганяє паразитів.
Їжаки легко приручаються і швидко звикають до життя в неволі. Вони навіть часто товаришують із домашніми котами, іноді й молоко п’ють із одного блюдечка.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kotygoroshko.com.ua/dir/7-1-0-189
загадки-про-їжачка
Дитячі вірші Михайла Стельмаха про тварин
http://www.ukrlegenda.org/pryslivja_ta_prykazky.php#139

Лисиця

Мабуть, кожен із вас на запитання: «Хто із звірів найхитріший?» — відповість: «Лисиця». Про тямковитість лисиці, про її витівки розповідається в казках, легендах, байках.

В Україні, практично в усіх природних зонах, водиться лисиця звичайна, або руда. Тіло лисиці вкрите густою шерстю яскраво-рудого забарвлення. Через колір свого хутра ця тварина й отримала назву лисиця («лис» — жовтуватий, рудий). Завдяки довгому пухнастому хвосту створюється враження, що тваринка ця більша, ніж насправді. Але лисиця невелика. Довжина її тіла 50–90 см, хвоста — 40–60 см. А важить вона лише 4—5 кг.

Лисиця має добрий слух і нюх, гарну пам’ять — найменші зміни у звичайній обстановці помічає одразу і виявляє необхідну обережність. Добре плаває, стрибає.

Основна їжа лисиці — мишовидні гризуни (полівки, миші). За рік вона знищує їх декілька тисяч. Не відмовляється і від зайців, ящірок, жуків, птахів, зокрема свійських. А ще дбає про вітаміни: їсть суниці, чорниці, яблука, виноград. Лисиця

Раз на рік у житті лисиць настає такий момент, коли самка не виходить з нори. Самець теж поводиться незвично. Замість того, щоб швидко розтерзати і з’їсти здобич, він несе її до нори, видаючи при цьому різкий, сердитий кашель. На його поклик визирає лисиця, хапає здобич і знову ховається. Це у лисиць народилися дитинчата. Цілий місяць вони будуть жити під землею.

Іноді нора обрушується. Тоді мати вибирається з неї і починає прибирати грудки землі, несучи їх у пащі. Розчистивши прохід, вона по одному виносить своїх лисенят в зубах і ховається в норі самця.

Лисиця Лисенята народжуються голими і сліпими. Вони можуть тільки злегка перевалюватися з боку на бік. Перший місяць життя дитинчата тільки їдять, сплять і швидко ростуть. Незабаром шорстка стає димчасто-коричневою. Тепер лисенята наважуються вилізти з нори.

Батьки в усьому допомагають своїм дитинчатам. Вилизують їх з ніг до голови. Адже самі лисенята ледь-ледь можуть почухатись. Поступово, багато чого навчившись у батьків, дитинчата відчувають все більшу самостійність. Вони починають ходити на полювання парами, а потім поодинці. Нарешті приходить час, коли лисиця-мати проганяє від себе лисенят, які повертаються з полювання. І в молодих лисиць починається зовсім самостійне життя.

Цікаво знати

Лапи в лисиці на зиму обростають густою пухнастою шерстю. З неї видно лише кінчики пазурів. Лисиця взимку, ніби у валянках, і лапки їй не мерзнуть навіть у сильні морози.
Лисиця дуже любить поласувати мишами. А щоб спіймати мишку, їй часто доводиться добре пострибати — здалеку її рухи нагадують елегантний танок. Чули коли-небудь про танець фокстрот? Його назва так і перекладається — «лисячий танець».
Хитрує лисиця не лише в казках, а й у повсякденному житті. Не раз, наприклад, спостерігали, як лисиця обдурює птахів: перекинеться на бік, відкине лапи — лежить не ворухнеться, ніби мертва. Підлетить поцікавитись сорока чи ворона — дивись, і попаде хитрунці в лапи.

Легенди, вірші, загадки, прислів’я дивіться за цими посиланнями:
http://kazkar.info/ua/pro_lisitsyu_yaka_pishalasya_za_spinoyu_u_tigra/
http://kotygoroshko.com.ua/dir/7-1-0-616
ХИТРИЙ ЛИС ФАРБУЄ ЛІС
Дитячі вірші Михайла Стельмаха про тварин
http://neimovirne.ru/zagadki-pro-lisicyu/

Інформаційна довідка

ДЕРЕВА ТА КУЩІ — символи України

Верба

Липа

Легенда про липу

Бузок

Калина

ТРАВ’ЯНИСТІ РОСЛИНИ — СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Чорнобривці

Мак

Пролісок

ПТАХИ — СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Лелека

Ластівка

Соловей

ЗВІРІ — СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Кіт

Коза

Заєць

Їжак

Лисиця