Тваринний світ африканської савани — унікальне явище. У жодному куточку Землі не зустріти більше такої кількості великих тварин. Незліченні стада антилоп, зебр та інших травоїдних пасуться в густій траві, переходячи з одного пасовища на інше, кочуючи у пошуках води. Їх супроводжують численні хижаки — леви, леопарди і гепарди. За хижаками йдуть грифи і шакали, які харчуються падлом. Дивовижних тварин в Африці чимало. А почнемо ми з найпривітнішої — слона.

Африканський слон — найбільша у світі наземна тварина (більший від нього лише синій кит, але він живе у воді). Не звернути на нього увагу просто неможливо, оскільки самці досягають 7,5 м завдовжки і понад 3 м заввишки в загривку, а важити можуть майже 6 тонн! Самиці значно менші, проте й цього цілком достатньо, щоб жодна тварина не наважилася атакувати такого велетня. Хижаки нападають лише на слоненят, однак їхні батьки завжди готові дати відсіч кровожерним мисливцям.

Слонів недаремно називають товстошкірими. Адже товщина їхньої шкіри в деяких місцях сягає 4 сантиметрів! Попри це вона надзвичайно чутлива: тварина відчуває присутність навіть найдрібніших комах. Щоб захиститися від їхніх дошкульних укусів або просто охолодитися, слони качаються в пилу або багнюці.

А ще вони обливають себе водою і роблять це за допомогою найбільш незвичайної частини свого тіла — хобота, який є продовженням носа і верхньої губи слона. Можна сказати, що це його «рука», ніс і губи одночасно. У «роботі» хобота беруть участь 40 тисяч м’язів, тому він такий міцний і гнучкий. За його допомогою тварина дихає, обмацує предмети, набирає воду і навіть зриває траву і листя.

Сильний хобот африканського слона закінчується двома відростками, схожими на пальці. Завдяки ним тварина може легко підняти не лише вантаж вагою до 275 кг, але й схопити маленьку шпильку. Крім того, у своєму хоботі слон здатний утримати до 7,5 л води.

Величезні вуха слона теж виконують кілька функцій. Тварина ритмічно обмахується ними, щоб охолодити своє велике тіло. Ляскаючи вухами, слон попереджає своїх родичів про небезпеку і закликає встати в коло для захисту найменших і найслабших особин. Слони можуть «чути» також за допомогою ніг, уловлюючи коливання ґрунту їх підошвами. Звуки взагалі є важливими у спілкуванні цих тварин. Наприклад, бурчання в животі для них — хороший сигнал: почувши його, слони розуміють, що все навкруги спокійно, а отже, безпечно.

З обох боків від хобота у слона розташовані бивні — це зуби, що виросли до величезних розмірів. Тварини використовують їх для підривання коріння дерев у пошуках їжі або води, а також як зброю для самооборони. Бивень африканського слона може досягати 4 м завдовжки і важити понад 100 кг (траплялися навіть екземпляри вагою 225 кг!). Окрім бивнів, слон ще має чотири кутні зуби, кожен розміром з цеглину. Протягом життя тварини вони оновлюються тричі. Проте з віком зуби стираються і стають дуже чутливими, тому старі слони йдуть до боліт у пошуках більш м’якої рослинної їжі.

Щоб здобути потрібну кількість корму, тваринам доводиться багато ходити. За день один слон споживає від 100 до 300 кг їжі й випиває 100–220 л води. Пересуваються ці велетні досить повільно, але в разі небезпеки можуть бігати зі швидкістю 40 км на годину. А ще вони добре плавають і роблять це з великим задоволенням.

Слон — єдина тварина на планеті, яка не вміє стрибати!

Слони живуть групами по 10–20 особин, при цьому ватажком є найстарша і найбільш досвідчена самиця. За нею слідком ідуть її діти, сестри та інші «родичі». При цьому найменші слоненята тримаються хоботами за хвости своїх матусь. Самці залишають стадо, як тільки підростуть.

Жирафа — найвища тварина на Землі, така висока, що може зазирнути у вікно другого поверху, причому для цього їй не треба залізати на дерево або ставати навшпиньки! Живе жирафа у степах на півдні й сході Африки.

Крок жирафи становить 4 м! Ось чому, навіть коли тварина спокійно йде, людині доводиться бігти, щоб не відстати від неї.

До Європи тварину привезли араби 1827 року. Звали ту жирафу Зарафа, що в перекладі з арабської означає «ошатний». Європейці вимовляли її «жарафа», і ця назва закріпилася за цілим видом.

Наукова назва жирафи — Giraffa camelopardalis. Вона походить від латинських слів camel — верблюд і pardis — леопард. Давні римляни звернули увагу на те, що ця тварина велика, як верблюд, і плямиста, як леопард. До того ж вона довше, ніж верблюд, обходиться без води. Це пояснюється тим, що жирафа поглинає дуже багато — до 30 кг — їжі на добу. Тому вологи, яка в ній міститься, тварині вистачає на кілька тижнів. Однак якщо вже вона відчує спрагу, то за один раз випиває майже 40 л води! Щоправда, пити жирафам нелегко: вони можуть дотягнутися до води, тільки широко розсунувши передні ноги і сильно зігнувши шию.

Дорослі жирафи виростають понад 6 м заввишки і важать майже 1200 кг. При цьому мають дуже довгу шию, яка складає майже третину зросту. З її допомогою тварина дотягується до своїх улюблених ласощів — соковитого листя високих акацій. Рот жирафи оточений роговим шаром шкіри для захисту від гострих шпичаків. Цій же меті служить вельми густа слина жирафи. Вона обволікає колючки, щоб їх було легше ковтати.

Язик у жирафи чорний і дуже довгий — до 45 см. Тварина може чистити ним свої вуха! Крім «видатних» шиї та язика жирафа вирізняється найдовшим (до 2,5 м) хвостом серед усіх ссавців.

Живуть жирафи в середньому 20–25 років. Їхній вік визначають за кольором плям на шкурі — що темніші плями, то старша тварина. До речі, малюнок на шкурі жирафи унікальний, як відбитки пальців у людей.

Єдиним ворогом жирафів, якщо не рахувати людину, є лев. На перший погляд здається, що жирафи — сумирні істоти. Проте у цих тварин є грізна зброя — копита, якими вони вправно користуються, захищаючи своє потомство. Удар дорослої особини має таку силу, що може обезголовити лева! А ось роги, яких у жирафи буває від двох до п’яти штук, виконують іншу функцію. Це просто кісткові вирости, до яких кріпляться м’язи шиї.

Жираф спить не більше однієї години на добу, періодично засинаючи лише на 10 хвилин! Відпочивають тварини стоячи: просто вкладають голову між великими гілками дерев. А щоб виспатися як слід, жирафа лягає на землю, підгортає під себе передні ноги, загинає голову назад і кладе її на крижі — задню нижню частину тулуба.

Ці тварини мають цікаву особливість — вони зовсім не вміють позіхати. Усі інші ссавці, птахи і навіть риби періодично позіхають, щоб насититися киснем. А ось жирафів за цим заняттям не вдалося застати жодного разу. Зате вони вміють видавати багато різноманітних звуків: їхні дитинчата мукають і бекають, а самці під час поєдинків гарчать. Помічено також, що іноді жирафи хропуть, стогнуть, шиплять і навіть посвистують, наче флейта.

Африканська зебра — найбільш незвичайна і при цьому найгордовитіша порода коней, яка зустрічається лише в Центральній та Південній Африці. Усі спроби людини приручити цю примхливу тварину так і не увінчалися успіхом. Зебра терпіти не може наїзників і скидає з себе будь-який вантаж. Вона дуже полохлива, тому підійти до тварини складно навіть у заповіднику. Зоологам залишається просто вивчати цих смугастих недотик. Ось що їм вдалося з’ясувати. Існує декілька видів зебр (щоправда, відрізнити їх за формою черепа і чергуванням смужок нікому, окрім самих учених, не до снаги). Малюнок смуг на шкурі кожної «конячки» неповторний, і саме за цими чорно-білими візерунками дитинчата зебр відшукують своїх матерів.

Для чого зебрі смужки? Виявляється, смугасте забарвлення допомагає тварині рятуватися від смертельно небезпечних мух цеце. Ці комахи нападають на будь-який теплий об’єкт, що рухається, навіть на автомобіль. А ось зебру мухи цеце джерелом свого харчування не вважають: миготіння чорних і білих смужок збиває їх з пантелику.

«Сім’я» зебр складається з одного жеребця і кількох самиць з дитинчатами. Поганий зір змушує їх пастися поряд з іншими, більш гострозорими тваринами, які можуть раніше помітити наближення хижака. Адже в зебри немає рогів та інших засобів захисту, і єдиним шансом врятуватися для неї є втеча. Цікаво, що сплять зебри не стоячи, як решта коней, а лежачи. Коли табун відпочиває, кілька «вартових» чатують, щоб вчасно попередити своїх побратимів про небезпеку.

Лошата зебри з’являються на світ не з чорними смужками, як у дорослих особин, а з рудувато-коричневими. Уже через півгодини після народження вони починають ходити і пити материнське молоко, яке має не білий, а рожевий колір.

Верблюд — одне з найстійкіших створінь на Землі. Африканських верблюдів називають дромадерами (від грецького слова dromados — той, що біжить, швидкохідний). На відміну від азіатських двогорбих верблюдів бактрианів дромадери можуть похвалитися лише одним горбом. У ньому зберігається жир, який тварини «використовують» для отримання енергії.

Якщо в організмі верблюда рідини вдосталь, тканини горба насичуються нею, як губка. А коли води немає, верблюд втрачає майже чверть власної ваги і при цьому абсолютно нормально почувається.

Дромадери вирізняються стрункістю, мають довгі ноги. Саме це робить їх скороходами, щоправда, тільки серед верблюдів. Головна якість африканських верблюдів — не швидкість бігу, а неймовірна витривалість. Навантажений дромадер здатний обходитися без води 10 діб, проходячи по 30 км щодня. Але якщо вже він добирається до оази, то за раз випиває майже повну ванну води — до 100 л! Дромадери вкрай невибагливі в їжі, вони можуть харчуватися будь-якими рослинами, навіть найсолонішими і колючими.

У одногорбого верблюда температура тіла коливається від 34°С до 40°С. Уночі він сильно «охолоджується», а з настанням полуденної спеки поступово «нагрівається». Це дозволяє тварині не пітніти і таким чином економити дорогоцінну вологу.

Бегемот. «Ох, нелегка це робота — із болота тягти бегемота», — говориться у вірші Корнія Чуковського. І в цьому поет абсолютно правий: по-перше, бегемотові дуже подобається постійно перебувати у воді. А по-друге, це дуже велика і важка тварина: понад 1,5 м заввишки, до 4 м завдовжки і вагою понад 3 т.

«Гіпопотам» і «бегемот» — різні назви однієї й тієї ж тварини. Слово behēmōth має давньоєврейське походження і перекладається як «чудиська» або «звірі». А слово «гіпопотам» прийшло до нас від давніх греків. Їм чомусь здалося, що тварина, яка мешкає в річці Ніл і пирхає, схожа на коня. Тому її назвали річковим конем — hippopotamus (від грецьких слів hippos — кінь і potamos — річка). Хоча цей звір більше нагадує величезне барильце на коротких товстих ніжках.

Раніше бегемотів можна було зустріти практично на всій території Африки. Нині їх залишилося значно менше, і всі вони живуть на невеликих ділянках південніше від Сахари. Цілісінькі дні тварини проводять у річці або озері, занурюючись у воду так, що на поверхні залишаються видними лише їхні ніздрі та очі. Вони дуже добре плавають і навіть можуть ходити по дну, затримуючи дихання на цілих 5 хвилин!

З настанням темряви бегемоти виходять на берег, щоб знайти собі їжу. Харчуються вони різними видами трав. Завдяки товстим губам і міцним зубам бегемоти споживають навіть найбільш грубу і жорстку їжу. До речі, зуби у гіпопотамів ростуть усе життя, а ікла іноді досягають 50 см завдовжки. Ревіння бегемота можна порівняти з громовим гуркотом. У тиху погоду ці потужні звуки розносяться на сотні метрів навкруг. Відомо також, що з усіх ссавців, які живуть на суходолі, тільки бегемот уміє видавати звуки у воді. Пірнувши на дно річки з щільно закритою пащею, він може «гаркнути» так, що і на березі, і в річці усі його почують і зрозуміють, «хто у домі хазяїн».

Бегемот — тварина травоїдна, проте дуже небезпечна. Навіть декілька левів не завжди можуть здолати одного гіпопотама. Бували випадки, коли звір перекушував навпіл крокодила! Ці велетні навіть між собою не проти поборотися. Зазвичай битви за першість у групі відбуваються безкровно: два самці стоять, роззявивши пащі, і ревуть один на одного доти, доки слабший не піде.

Однак якщо бійка вже почалася, бегемоти б’ються на смерть. Для людини найбільшу небезпеку становлять самиці, які люто захищають своїх дитинчат. Тому спостерігати за бегемотами ліпше в зоопарку. До речі, в неволі гіпопотами живуть набагато довше, ніж у живій природі, де вони рідко досягають віку більше, ніж 45 років.

Носоріг — найбільша на суходолі тварина після слона, яка не проти похлюпатись у воді і повалятись у багнюці. Таку назву носоріг дістав завдяки своїй головній особливості — величезному рогу на носі. Носоріг виростає до 2 м заввишки і майже 5 м завдовжки, а важить при цьому майже 5 т. Цей величезний товстошкірий звір живе також у Південній і Південно-Східній Азії.

В Африці зустрічаються два види носорогів, які відрізняються від азіатських, — чорний і білий.

Африканські носороги мають на «озброєнні» два роги: один великий — завдовжки до 1,5 м, другий — менший, розташований позаду першого. Вони не кістяні, як можна вирішити з першого погляду, а утворені з твердого, щільно спресованого волосся. Однак це дуже серйозна зброя, яку носоріг уміло застосовує.

Назви «білий» і «чорний» носороги отримали зовсім не через колір шкіри. Річ у тому, що слово weit, яке місцевою говіркою означає «широкий» і вказує на велику пащу тварини, англійці прийняли за своє white, тобто «білий». Ну а інший вид носорога назвали «чорним», щоб якось відрізняти його від «білого». А може, ще й тому, що ці носороги полюбляють викачуватись у багнюці, яка, засихаючи, чорніє.

Рано-вранці носороги вирушають пастися: їдять траву, листя, а також плоди, які впали на землю з дерев. Чавкотіння цих велетнів чути на відстані 400 м! Наситившись, вони ховаються у тінь, залізають у воду або болото, рятуючись від спеки та укусів надокучливих комах. Якщо носоріг засинає, то спить так міцно, що до нього можна підійти зовсім близько. Але коли він прокинувся, краще відійти подалі: носоріг дуже агресивний і завжди готовий напасти на порушника спокою. А якщо вже він розгніваний, шансів на порятунок мало: незважаючи на свою масу, африканський носоріг розвиває швидкість до 40 км/год, здійснюючи при цьому круті повороти.

Тварини можуть також нападати одна на одну, особливо в боротьбі за право стати ватажком. Під час битв вони користуються своїм рогом як палицею, тобто б’ють не його вістрям, а боком. Шкура у носорога міцна, як рицарські лати. Іноді ріг суперника об неї ламається. З часом він відростає знову, але дуже повільно.

Якщо носороги чують небезпеку, вони щільно притискаються один до одного, утворюючи коло головами назовні й прикриваючи своїх дитинчат.

Чому носорогів завжди супроводжує «почет» з різноманітних птахів? Тому що для багатьох видів пернатих ці богатирі є своєрідним джерелом харчування. Єгипетські чаплі оббирають з ніг носорога комах. Ткачики і пташки-волоклюви «пасуться» на його спині, виймаючи комашок і паразитів зі складок на шкурі. Крім того, птахи своїми криками попереджають тварин про небезпеку, адже у носорога поганий зір. Щоправда, у нього прекрасний слух і чудовий нюх: запах їжі або ворога він чує здалека.

Живуть носороги на великих рівнинах, де дуже мало дерев. При цьому вони вибирають місця неподалік від водойми. І хоч африканські носороги, на відміну від азіатських, не вміють плавати, грязьові «ванни» вони приймають щодня. І живуть досить довго — 50–60 років.

Африканський лев, якого по праву називають «царем звірів», — одна з найсильніших тварин на планеті. М’яко, але велично ступає по розпечених пісках Африки ця величезна жовта кішка. Спокійно, але пильно оглядає місцевість своїми бурштиновими очима, знаючи, що ніхто не наважиться завдати їй шкоди. Ударом лапи лев може звалити на землю бика. Така здатність виділяє левів з-поміж їхніх близьких родичів — тигрів (які перевищують їх за розмірами), ягуарів і гепардів.

Незвичною також є поведінка левів: усе життя вони проводять у невеликих зграях — так званих прайдах — і полювати теж виходять групами. Зазвичай прайд складається з десяти тварин, але іноді в ньому збирається до 40 особин. Основу подібної зграї складають левиці різного віку, вони ж, як правило, і добувають їжу. Самці більшу частину часу поводяться дійсно по-царськи: сплять і піклуються про продовження роду. Проте завжди захищають свою територію.

Молодими левенятами опікується вся зграя. Якщо їхня мати гине, сиротами займаються інші самиці. Тварини взагалі дуже доброзичливі до своїх родичів по прайду. Іноді можна бачити, як вони ніжно труться мордами на знак вітання. Живуть леви не більше 35 років.

У жодного представника родини котячих немає гриви. Тільки лев може похвалитися такою шикарною прикрасою.

Грива виростає у самців і має різне забарвлення залежно від віку тварини та місцевості, в якій вона живе. Довга густа шерсть на шиї звіра допомагає йому в боях, захищаючи вразливі місця хижака.

Дорослий лев важить близько 200 кг, його тіло понад 2 м завдовжки і майже 1,2 м в загривку. Самиці менші від самців. А ще у лева є гарний довгий хвіст з китичкою на кінці.

Ці могутні звірі рідко видають гучні звуки, переважно вони глухо бурчать. Молоді леви до двох років взагалі не вміють гарчати. Проте коли підростуть і навчаться, їхній голос можна почути на відстані 8 км!

Більшість часу леви лежать у тіні кущів і дерев. Сплять вони по 20 годин на добу і полюють виключно заради їжі. Якщо лев не голодний, тварини, які в іншій ситуації стали б для нього обідом, можуть спокійно пастися поруч. Але коли у царя звірів прокидається апетит, пощади не чекай. Під час переслідування жертви леви розвивають швидкість до 80 км/год, проте довго бігти з такою швидкістю вони не можуть. Стрибають звірі теж на солідну відстань — до 11 м. Комплект ідеального мисливця доповнюють міцні щелепи і 7-сантиметрові кігті.

Під час полювання левиці оточують жертву, причаївшись у високій траві. Коли тварина помічає небезпеку, вона починає метатися, намагаючись утекти. Проте найчастіше потрапляє в лапи хижачок. Після цього здобич ділиться між усіма членами прайду, причому свою частину отримують навіть хворі й слабкі особини. За один раз лев з’їдає понад 10 кг м’яса.

Жодна жива істота на планеті не становить для цього звіра великої небезпеки. Не боїться він і людей. Навіть у наші дні леви щороку вбивають в Африці понад десять людей. Утім, є одна невелика тварина, яка завдає їм чимало клопоту. Як не дивно, це дикобраз. Якщо лев зацікавиться ним і вирішить обнюхати, то жорстоко поплатиться: голки дикобраза застрягнуть в морді або пащі царя звірів на все його життя.

Гепард — найшвидший ссавець на Землі, і тому один із найнебезпечніших. Він може бігати зі швидкістю 128 км/год! У гепарда гнучке тіло, дуже міцний хребет і сильні лапи. Його кігті, на відміну від інших представників родини котячих, ніколи не втягуються. Це необхідно для того, щоб тварина під час бігу не ковзала. При цьому кіготь першого пальця на передніх лапах не торкається землі і залишається дуже гострим.

Ним хижак збиває з ніг свою здобич. «Кермує» він за допомогою хвоста, який допомагає хижакові швидко міняти напрямок бігу під час переслідування жертви. Найчастіше гепард полює на антилоп.

Довжина тіла гепарда не перевищує 1,5 м, висота в загривку становить 1 м, довжина хвоста — 63–75 см. Важить гепард не більше 65 кг. Уся його шкура, окрім ділянки на череві, вкрита дрібними темними плямами. Іноді вони зливаються, утворюючи смуги.

Тулуб звіра коротший, ніж у інших котячих, тоді як ноги дуже високі, стрункі й водночас сильні. Під час бігу галопом хижак відштовхується від землі передніми і задніми лапами. Це дозволяє йому розвивати величезну швидкість. Зазвичай погоня триває недовго: гепард наздоганяє свою жертву ще до того, як вони пробіжать півкілометра. Це бігун-спринтер: швидкість до 110 км на годину він витримує на дистанції лише 360 м. Після цього тіло хижака перегрівається, а м’язи розтягуються від перенапруження.

Як правило, гепард полює вдень, коли його конкуренти відпочивають. Зрідка виходить на полювання у сутінках. Спочатку він довго сидить на якомусь дереві й оглядає савану з висоти, щоб виявити потенційну здобич. Звір повільно наближається до неї, намагаючись бути непоміченим. І лише коли до стада залишається сотня кроків, хижак стрімко кидається на свою жертву.

Тварини живуть невеликими групами від 2 до 8–9 особин. Кожна з таких груп зазвичай складається з однієї родини. Тривалість життя гепарда в дикій природі становить 13–14 років.

Нільський крокодил — найбільший і найнебезпечніший з африканських крокодилів. До того ж він є найбільшою рептилією на Землі. І найдавнішою. Нільський крокодил водився в Африці ще за часів динозаврів. Він досягає 6 метрів завдовжки, важачи при цьому понад одну тонну! Цей крокодил воліє жити по берегах річок і озер, а також на прісноводних болотах. Іноді він зустрічається навіть у солонуватих озерах і гирлах річок. Поширений практично по всій Африці на південь від Сахари, а також на Мадагаскарі та в басейні Нілу.

У нільського крокодила гострий зір і прекрасний слух, могутні щелепи та міцні зуби. Відомо також, що деякі особини здатні затримувати дихання на цілу годину! Це дозволяє тварині вибирати найрізноманітнішу їжу — від антилоп і буйволів до молодих слоненят. Підступний хижак уважно стежить за своєю майбутньою жертвою, ховаючись в заростях або воді. Дочекавшись зручної миті, він хапає свою здобич і тягне її у воду. Щороку ці рептилії вбивають сотні людей. Вони можуть також їсти падло, хоча уникають гнилого м’яса. Іноді групи крокодилів ідуть далеко від берега, щоб дістатися до трупа великої тварини. Зазвичай вони повзають на череві, але можуть і бігати, причому доволі швидко. Дрібні особини розвивають швидкість до 12–14 км на годину. А плавають удвічі швидше.

Чому крокодили «оплакують» своїх жертв? Вислів «крокодилячі сльози» означає удаваність і нещире каяття. Існує міф про те, що, поїдаючи людину, крокодили гірко плачуть. І дійсно, вони плачуть, коли їдять, але зовсім не від жалю до своєї жертви. Вчені з’ясували, що нирки тварини не можуть повністю видаляти сіль з організму.

Тому для виведення її надлишків крокодил має особливі залози, розташовані біля очей. Коли ці залози працюють, створюється враження, що хижак плаче.

Гієни — найпоширеніші хижаки в Африці. До їх родини належать чотири види: плямиста, бура, смугаста гієни і земляний вовк. Останній зустрічається дуже рідко і занесений до Міжнародної Червоної книги. Раніше зоологи вважали, що гієни є падальниками і харчуються залишками левових трапез. Із часом з’ясувалося, що це зовсім не так. Тварини полюють уночі, тому про їх «промисел» учені довгий час не знали.

Живуть гієни великими (до 80 особин) зграями. Вийшовши на полювання, вони розбиваються на кілька груп. Найчастіше тварини полюють на антилоп гну. Якщо на територію їхнього клану забрів хижак-конкурент, гієни намагаються залякати і прогнати його, а якщо це можливо, вбити його потомство.

У посуху травоїдні тварини кочують у пошуках пасовищ і води, втрачаючи під час руху своїх менш витривалих побратимів. І тоді гієни розпочинають свою санітарну місію, поїдаючи слабких, хворих або мертвих тварин. При цьому вони не залишають на землі ані найменшого шматочка. Їхні міцні щелепи і зуби здатні розгризати і кістки, і роги, і копита. Ось чому в африканській савані практично немає скелетів тварин.

Шакал є «колегою» гієни з «санітарного очищення» Африки. Значною частиною його раціону є падло. Хоча ці тварини всеїдні, м’ясо вони люблять найбільше. Їх здобиччю стають жаби, ящірки, дрібні гризуни, змії, риби та молюски. Деякі види шакалів їдять навіть отруйних змій. Іноді між шакалами та гієнами відбуваються сутички за знайдену здобич, але в бійку шакали не вступають, діючи хитрістю і крадучи шматки м’яса. Тварини часто заривають у землю те, що не змогли з’їсти, ховаючи від конкурентів.

Шакали полюють уночі і, як правило, поодинці, збираючись у невеликі групи по 6–9 особин лише в голодні часи. У вихованні дитинчат беруть участь і самиця, і самець, причому іноді старше покоління дітей допомагає батькам стежити за молодшим виводком. Удень шакали відпочивають, рятуючись від спеки і холоду у своєму лігві, а іноді в покинутих норах борсука, дикобраза або лисиці.

Шакал — популярний персонаж африканських та індійських казок. Зазвичай його зображують боязкуватим, але спритним шахраєм, який усіх дурить і при цьому виходить сухим із води. На півночі та заході Африки його поважають за хитрість і кмітливість. У Давньому Єгипті шакал був однією з особливо шанованих тварин. Бог потойбічного життя Анубіс зображувався з головою шакала.

На просторах Африки живе велика кількість мавп — від крихіток розміром з кішку до двометрових здорованів. Харчуються ці тварини здебільшого фруктами, квітками і насінням, деякі види поїдають також комах і пташині яйця. Є такі види мавп, які полюють на дрібних звіряток.

Павіани — великі мавпи масою 25 кг і більше. Через витягнуту форму лицьового відділу черепа цих мавп називають ще собакоголовими. У них безволосі мордочки чорного або рожевого кольору. Тварини мають великі ікла, а деякі їх види можуть похвастати пишною гривою. Харчуються дрібними тваринами.

Шимпанзе — одна з найвинахідливіших мавп у світі — живе поблизу екватора. Її назва в перекладі з грецької мови означає «той, що живе в печері». Насправді ці мавпи мешкають у густих хащах. Їх зріст може досягати 170 сантиметрів, вага — 75 кілограмів. Шимпанзе полюбляють наслідувати людей у всьому, а навчитися користуватися виделкою для них зовсім нескладно.

Тримаються вони невеликими групами, «влада» в яких належить старому самцеві, харчуються плодами, рослинами і молодими пагонами. Тварини можуть годинами чистити шерсть одна одній. Це допомагає їм не лише підтримувати чистоту, але й зміцнювати дружні стосунки у зграї. Процес вичісування дає їм величезне задоволення. Можна спостерігати, як шимпанзе утворюють своєрідні «ланцюжки», виймаючи комах-паразитів, колючки і бруд із шерсті своїх родичів.

Перед бурею шимпанзе «виконують» дивовижний «танець дощу». Вони стають на задні лапи, розгойдуючись з боку в бік, обривають гілки дерев і швидко бігають по лісу. І триває це не менше, ніж 15 хвилин.

Антилопи є найбільш розмаїтою групою африканських тварин. Деякі їх види не більші від зайця, а інші досягають розмірів бика. Це пояснюється тим, що антилопи живуть у різних кліматичних умовах: у чагарникових заростях, у лісі, савані або пустелі. І при цьому всі вони добре пристосувалися до природних умов свого середовища.

На території Африки налічують 54 країни. Найбільш популярною мовою на континенті є арабська. Нею говорить понад 170 мільйонів людей. Друга за популярністю — англійська (130 мільйонів осіб), далі йдуть суахілі (100 мільйонів осіб), французька (115 мільйонів осіб) і хауса (50 мільйонів осіб). На континенті говорять 2000 мовами.

Алжир — найбільша країна Африки. На її теренах жaркa пуcтeля зуcтрiчaєтьcя з Сeрeдзeмним мoрeм, а cучacнa Єврoпa cтикaєтьcя з давньoю Африкoю. Нaрoднa Дeмoкрaтичнa Рecпублiкa Алжир — нaйбiльшa за тeритoрiю aфрикaнcькa дeржaвa, її площа становить 2 380 000 км². Рoзтaшoвaнa держава нa пiвнoчi кoнтинeнту й межує з такими країнами: Мaрoккo, Мaвритaнiя, Мaлi, Нiгeр, Лiвiя i Тунic. Ця дивнa крaїнa пoєднує в coбi cxiдний кoлoрит i чaрiвнicть із вишукaнicтю та витoнчeнicтю, щo зaлишилиcя в cпaдщину вiд фрaнцузiв.

Арабською слово Алжир звучить як «ель-джазир», що означає «острови». Таку назву держава отримала завдяки скупченню островів біля берегової лінії.

Столиця країни — найдавніше та найгарніше місто з такою самою назвою — Алжир. Усі будівлі виконані зі світлого будівельного матеріалу, що надає особливого святкового вигляду місту. Тут можна побачити, як дивні вузенькі вулички з низькими будиночками, так і красиві мечеті в східному стилі. У сучасній частині міста переважають нові споруди — офіси, високі адміністративні будівлі.

Населяють країну понад 38 мільйонів осіб. Основну частину складають араби, решта — бербери, нащадки давнього населення Алжиру.

Державна мова в країні — арабська, хоча французька не менш популярна. Близько двох третин населення вільно нею володіють. Зустрічаються і берберські діалекти. Незважаючи на значну площу країни, основне населення цієї держави зосереджене на півночі, на вузькій прибережній смузі. У містах мешкає більше половини населення.

Нa тeритoрiї Алжиру мoжнa видiлити три клiмaтичнi зoни:

1) ceрeдзeмнoмoрcькe узбeрeжжя з тeплoю дoщoвитoю зимoю (ceрeдня тeмпeрaтурa +5…+12°С);

2) гiрcька чacтина, дe зимa нaбaгaтo прoxoлoднiша i cнiгoвий пoкрив збeрiгaєтьcя упрoдoвж 2–3 тижнiв, a рaз на 10 рoкiв cнiгу випaдaє cтiльки, щo припиняють cвoє нoрмaльнe функцioнувaння трaнcпoрт i зв’язoк;

3) пуcтeля Сaxaрa, в якiй тeмпeрaтурa взимку в нiчний чac мoжe oпуcкaтиcя дo 0°С, a вдeнь сягати +20°С.

Пуcтeля Сaxaрa зaймaє 4/5 тeритoрiї Алжиру. Алe цe нe oзнaчaє, щo крiм пiщaниx пeйзaжiв i зaпoрoшeниx бурь, в Алжирi нeмa зa щo зaчeпитиcя oку. Нa пiвдeннoму cxoдi тiєї ж Сaxaри прocтягaєтьcя нaгiр’я Аxaггaт з нaйвищoю тoчкoю Алжиру — гoрoю Тaxaт, заввишки 2906 м. Нa пiвнoчi крaїни, уздoвж ceрeдзeмнoмoрcькoгo узбeрeжжя, пaрaлeльнo oдин oднoму тягнутьcя гiрcькi лaнцюги Тeлль-Атлac тa Сaxaрcький Атлac.

Алжир нe бaгaтий на вoдні рecурcи. Сeрeд ниx вaртo нaзвaти coлoнe oзeрo Штoтт-Мeльгiр нa пiвнoчi aлжирcькoї Сaxaри. Унiкaльнe прирoднe явищe — oзeрo, нaпoвнeнe чoрнилoм, — мoжнa cпocтeрiгaти пoблизу мicтa Сiдi-Бeль-Аббec. Нaйбiльшa рiчкa Алжиру — Шeллiф — мaє прoтяжнicть 700 м. I рiчки, i oзeрa Алжиру живлятьcя зa рaxунoк дoщiв, в cуxу пoру рoку вoни пoкривaютьcя coлянoю кiркoю, тoвщинa якoї мoжe дoxoдити дo 60 cм.

Алжир — одна з найбільш багатих на корисні копалини країн Африки. Тут значні запаси свинцевих та цинкових, залізних руд, фосфоритів, ртуті. Головне багатство — найбільші родовища нафти й газу. Основна галузь промисловості — гірничодобувна. Завдяки освоєнню корисних копалин у пустелі виникли сучасні селища. Між великими містами прокладені дороги, побудовані нафтопроводи, заводи з переробки нафти, виплавки металу.

Тваринний світ країни нині дуже бідний. Але ще століття тому тут паслися величезні стада антилоп і газелей, жили страуси та леви. Тепер вони майже повністю винищені. Тільки в гірських лісах деінде можна зустріти кабанів, лисиць, зайців, диких кроликів, берберських макак, шакалів і гієн. Більше пощастило плазунам та комахам. У країні зустрічається понад 20 видів отруйних змій, багато різноманітних ящірок, павуків, фаланг і скорпіонів.

Єгипет є другою за чисельністю населення країною з понад 76 мільйонами осіб.

Арабська Республіка Єгипет — держава на північному сході Африки та Синайському півострові в Азії. На півночі омивається Середземним морем, на сході —Червоним морем. Володіє островами у Суецькій затоці та Червоному морі.

Єгипет — єдина у світі держава, яка розташувалася одночасно на двох континентах. Велика частина країни та її столиця Каїр розміщені на африканському континенті, а Синайський півострів розташувався в Азії. Кордоном між Африкою та Азією є Суецький канал — найбільший штучний канал у світі. Він побудований майже 150 років тому, і завдяки йому значно скоротився водний шлях з Європи до Південної Азії. Незважаючи на те, що Єгипет — країна туристична, й її відвідує щорічно близько 5 мільйонів туристів, основний дохід в казну країни приносить зовсім не туризм, а мита, одержувані з судів, які проходять через Суецький канал.

На другому місці доходи від видобутку нафти, і тільки третє місце займають доходи від туристичної галузі.

Країна Єгипет — батьківщина великої стародавньої цивілізації, що уславилася пірамідами, фараонами, міфічними богами тощо. Нині збереглося понад 80 пірамід. Усі вони стоять на західному березі Єгипту, там, де заходить сонце. Піраміди в Гізі, побудовані понад 4500 років тому, вважають одним із чудес Стародавнього світу. Найвища з них — піраміда Хеопса.

Історія Давнього Єгипту зберігає безліч загадкових таємниць. І багато фактів про Єгипет прийшли до нас із давніх часів. У Давньому Єгипті були винайдені і використовувалися в побуті практично всі сучасні предмети домашнього побуту і особистої гігієни: ножиці й гребінець, зубна щітка й дезодорант, замок і ключі, перука і макіяж. Фаянс, скло, цемент також походять із Давнього Єгипту. Винаходом паперу ми зобов’язані єгипетському папірусу. Чорні та кольорові чорнила також винайдені жителями цієї країни. Визначати час світ навчили єгиптяни, які придумали сонячний і водяний годинники. Також вони створили сонячний календар, у якому виділили 12 місяців по 30 днів. Вони першими 238 року до нашої ери ввели високосний рік і кожні 4 роки додавали один додатковий день.

Річка Ніл є однією з найбільших водних артерій на планеті. Довжина річки становить понад 6700 км, довгий час її вважали найдовшою у світі. Потім було встановлено, що відстань між джерелом і гирлом Амазонки більша. Ніл відрізняється своєю незвичайною «поведінкою».

У спекотну пору року він не засихає, а виходить із берегів, змінюючи відтінок і фарбуючи прилеглі землі в червоний або зелений колір. Це відбувається через наявність у воді гірських мінералів і тропічних рослин.

У долині водного потоку розташовані всі міста Єгипту, тому Ніл традиційно асоціюють саме з цією державою. У долині Нілу максимально використовується кожен квадратний метр землі. Тут вирощують пшеницю, ячмінь, гречку, рис, кукурудзу, бавовну, цукровий очерет, овочі, маслини і прянощі. Ліси повністю відсутні, але берегами Нілу ростуть фінікові пальми. Фруктові дерева, бананові плантації та виноградна лоза прекрасно почуваються в оазисах і в дельті Нілу.

Тваринний світ Єгипту бідний. Найбільш різноманітна лише фауна птахів, як тих, що гніздяться, так і тих, що прилітають на зимівлю з Європи. Світ пернатих представлений стерв’ятниками та іншими хижими птахами, чаплями і дрохвами. Під загрозою вимирання є сокіл — символ влади на гербах арабських країн і земне втілення бога Гора. Сокіл зображений на державному прапорі Єгипту.

Але справжнім господарем Єгипту по праву вважається грізний і дуже небезпечний нільський крокодил. Стародавні єгиптяни поклонялися нільському крокодилові як одному з наймогутніших богів. Однак сьогодні ця тварина стала рідкістю в Африці.

У пустелях багато плазунів (змії — єгипетська кобра, змія Клеопатри, піщані змії, ефа, гюрза; ящірки — варани, гекони, агами) і комах. Із ссавців зустрічаються шакал, гієна, лисиця, кабан, мангуст, кажани, дрібні гризуни. Води Нілу багаті на рибу (нільський окунь, тигрова риба, сом та ін). У заповіднику Катерин на Синайському півострові водиться піщана газель і синайський леопард.

Кенія починається зі слова джамбо, що мовою суахілі означає «привіт». Вона примітна великими саванами і прекрасними екскурсіями-сафарі. У цій країні крайнощів і контрастів є альпійські сніги і пустелі, рівнини і ліси, коралові рифи й озера з прісною водою.

Про Кенію говорять, що це пуп землі, і це дійсно так, у всіх відношеннях. По-перше, вона розташована якраз на екваторі, а по-друге, за даними археологів і антропологів, саме тут, на території Кенії й Танзанії, почало зароджуватися людство.

Уся Кенія знаходиться на височині, тому температура повітря тут ніколи не піднімається вище за +27°С і не опускається нижче, ніж +21°С. Спека буває тільки на узбережжі, а в цілому тут, ймовірно, найкращий клімат у світі: помірно тепло, природа палахкотить усіма барвами й соковитістю, тут ростуть усі мислимі й немислимі фрукти, до столу подають неймовірно смачне м’ясо. Фермерства як такого тут не існує, дикі тварини пасуться на природних випасах, і вони незчисленні.

У квітні-травні на приморську частину Кенії обрушуються зливи. Цей період називають сезоном «довгих дощів» (дощ може йти годину і більше), а жовтень-грудень — сезоном «коротких дощів» (протягом дня дощ іде близько 20–30 хвилин). На півночі країни завжди спекотно і сухо, клімат близький до напівпустелі. У центральній частині країни ночі досить холодні, а дні жаркі й сухі.

На заході країна омивається водами великого прісного озера Вікторія. Великих повноводних річок у Кенії немає. Однак є велике солоне рифтове озеро Рудольфа (Туркана) — на кордоні з Ефіопією і Сомалі — найбільше озеро країни: якби не воно, Північну Кенію можна було б вважати пустелею.

З півночі на південь через весь центр Кенії проходить Велика рифтова долина: її краї утворюють височини з більш прохолодним кліматом і густою рослинністю. На крайньому заході Кенії є шматочок озера Вікторія, а на сході тягнеться 400-кілометрова смуга океанського узбережжя. У країні немає таких джунглів, як, наприклад, в Уганді, зате є морські пляжі й острови, корали і мангрові зарості.

Рослинний і тваринний світ Кенії багатий та різноманітний. Уряд цієї країни намагається зберегти його в численних заповідниках і національних парках з метою розвитку туризму. На узбережжі океану ростуть дуже цінні види дерев, зокрема тик і сандал, безліч різних пальм, мангрові зарості. У зоні саван і рідколісся серед високої слонової трави, яка досягає висоти до 5 м, розкидані величні баобаби та акації. Тут безліч видів копитних, слонів, носорогів, багато хижаків, особливо левів, гепардів, леопардів, гієн, гієнових собак тощо. У місцевостях, де випадає більше опадів, ростуть густі ліси з камфорного дерева, бамбука тощо.

Центральні райони країни відомі під загальною назвою Хайлендс (Пагорби), вони вкриті лісами і порізані ущелинами. Того, що не встигли розорати селяни, вистачає на десяток національних парків. На північ від столиці лежать озеро Накуру, національні парки Хеллз Гейт і Ебердер. На північний схід від Найробі височить гора Кенія, а вздовж кордону з Танзанією розкинулися найвіддаленіші заповідні території — заказник Масаї Мара, парки Амбоселі і Цаво.

Національний парк Гора Кенія — це ще і найвища гора в Кенії, її висота 5199 м, що робить її другим за величиною піком Африки після Кіліманджаро. Саме від назви цієї гори країна отримала свою назву — Кенія. Національний парк Гора Кенія відкритий для відвідувачів з 1949 року і занесений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1997 року. Парк може похвалитися приголомшливими озерами, льодовиками, піками і природними мінеральними джерелами. На найнижчому рівні розташовані сухі високогірні ліси, які поступаються гірським лісам з кедрами, потім розташовуються густі бамбукові ліси, верхні ліси з невисокими деревами і високогірним мохом і, нарешті, високогірні пустки і чагарники, за якими йде відкритий простір, де можна спостерігати за слонами, буйволами і зебрами.

Серед інших тварин, що зустрічаються в лісах, — антилопи бушбоки, чорні з білим мавпи-колобуси і мавпи Сайкса, тоді як нижче по схилу фауна значно різноманітніша. Тут зустрічаються чорні носороги, леопарди, гієни, кішки-генети, павіани-анубіси, оливкові бабуїни, водяні козли, кістевухі свині і велетенські лісові свині. Серед охоронюваних видів тварин — бонго (полохлива лісова антилопа), сцинки і кротові білозубки.

Уявіть собі величезну, вкриту снігом гору, яка самотньо стоїть посеред долин Африки, майже на екваторі! Це унікальне чудо природи, гора Кіліманджаро, знаходиться в Танзанії, але найкращі види на неї відкриваються з Кенії. Назва мовою суахілі означає «гора, що виблискує». На вершину можна зійти без особливої альпіністської підготовки і потрапити, за висловом письменника Ернеста Гемінґвея, у «справжню сибірську зиму».

Мадагаскар — червоний острів, батьківщина баобабів і кумедних лемурів. Відкрив його мореплавець Діогу Діаш понад 500 років тому, 1500 року. Португалець зі своєю флотилією прямував до Індії, в результаті шторму вони збилися з курсу. Так було відкрито унікальний тропічний острів в Індійському океані.

Мадагаскар — це четвертий за величиною острів на земній кулі. Лежить він біля східного берега Африки. Однак це не зовсім Африка.

Із 1897 року острів став французькою колонією. 26 червня 1960 року колишня колонія Франції проголосила свою незалежність. На острові Мадагаскар утворилась Малагасійська республіка. Крім Мадагаскару, вона включає в себе декілька сусідніх дрібних островів: Нусі-Бе, Глойроз, Сент-Марі та ін.

Столиця країни — місто Антананаріву.

Мадагаскар — гірська країна: понад половину острова займають гірські хребти, плоскогір’я і пасма високих горбів. Найвищі гори — Анкаратра і Царатанана — містяться всередині і на півночі острова. Це групи згаслих вулканів 2000–2500 м заввишки.

Діючих вулканів на Мадагаскарі немає, але згаслих багато. Острів був колись осередком досить сильної вулканічної діяльності. Землетруси і тепер бувають часто. У багатьох місцях б’ють гарячі джерела, а з тріщин землі виходять струмені вуглекислого газу.

Східний берег Мадагаскару багатий на річки. Всі вони невеликі, порожисті та стрімкі, особливо після дощів, коли навіть маленький струмок спучується і виходить із берегів.

На східному березі дощі починаються в грудні і тривають до квітня. Погода стоїть дуже жарка. Лютий — найтепліший місяць, температура досягає +34ºС. Із травня до листопада триває сухий сезон, який, до речі, називається так тільки тому, що в цей час бувають дні і без опадів: звичайно ж у «сухий» сезон дощів випадає трохи менше, ніж у вологий. Найхолодніший місяць — липень, але й тоді температура близько +16ºС. На західному березі тепліше, порівняно зі східним (до +38ºС). Тут також з грудня до квітня щодня йдуть сильні, зливові дощі. Сухий же сезон виправдовує свою назву: інколи цілими місяцями не випадає ані краплини!

Рослинність на Мадагаскарі розкішна і різноманітна: адже там багато тепла і вологи. Ананаси, банани, лимони, апельсини, фісташки дозрівають тут цілий рік.

Усе східне узбережжя від моря до підніжжя гір зайнято вологим тропічним лісом. Тут найбільше папоротей, складноцвітих, бобових і химерних барвистих орхідей. Орхідеї — справжня краса тропічних заростей. Золотаво-жовті, пурпурові й темно-блакитні кольори, червоні й білі віночки, вогняні стовпи — все це зливається в яскраву, живу тканину. Також тут росте кокосова пальма.

На заболочених ділянках лісу біля підніжжя дерев густо ростуть очерет, гігантські трави, лілії з білими і жовтими квітками й широкими розгорнутими листками. Величезними чорнуватими плямами виблискує вода, вкрита де-не-де райдужною плівкою.

У західній частині острова, де вологи менше, ліси значно рідші, вони зустрічаються, головним чином, по долинах річок. У суху пору року вони скидають листя, чим і відрізняються від вічнозелених лісів сходу. Найбільш типовий ландшафт тут — савани, тобто трав’янисті простори з заростями чагарника. Трави і чагарники займають також плоскогір’я, і тільки найвищі місця майже позбавлені рослинності.

У лісах Мадагаскару багато цікавих і цінних порід: бамбук, баобаб, тамаринд, дерево тикове, ебенове, рожеве, а також копалове дерево з густим блискучим листям, із смоли якого виготовляють лак.

На Мадагаскарі вирощують багато культурних рослин: маніок, батати, фісташкові горіхи; на плоскогір’ях — чайний кущ. На узбережжі розкинулись плантації кави, бавовнику, цукрової тростини і рису. Повсюди росте імбир. Із деяких ліан добувають каучук. На острові чимало й інших корисних рослин: шоколадне дерево, тютюн, банани, мадагаскарська слива, фінікова пальма, персикове і лимонне дерева, індиго, шафран, камфорне дерево, фіги, апельсини, ананаси тощо.

Тваринний світ Мадагаскару дуже своєрідний. Деякі вчені припускають, що Мадагаскар — уламок величезного материка Лемурії, який існував колись на місці нинішнього Індійського океану. Тварини цього материка загинули разом з ним, але вціліли на Мадагаскарі. Якщо це припущення помилкове і Лемурії не було, а Мадагаскар просто відокремився від Африки, і сталося це задовго до того, як виникла сучасна африканська фауна. Ось чому, незважаючи на близьке сусідство з Африкою, на Мадагаскарі майже зовсім немає звичайних африканських тварин. Зате на ньому збереглися дуже давні форми — лемури (або напівмавпи) і комахоїдні. Саме вони і є основними представниками тварин на Мадагаскарі, який недарма прозвали «островом лемурів».

Мадагаскарські лемури водяться тільки у лісах. Удень сплять у дуплах дерев, уночі полюють, влаштовуючи інколи концерти в суцільній тиші тропічних нетрів. Їхні дивні крики на непідготовлену людину справляють неприємне враження. Холоду лемури не терплять, і спроби пристосувати їх до життя в зоологічних садах Європи закінчилися невдачею.

Найбільший із лемурів — індрі. Голос його нагадує плач дитини. Все тіло (завдовжки до 80 см) вкрите хвилястим хутром; лоб, груди, куприк і боки білі, решта — буре і чорне. Хвіст короткий, недорозвинений, усього 2–3 см. Індрі спритний, легко стрибає з гілки на гілку, живиться плодами, але їсть і дрібних птахів. Легко приручається, і малагасійці (місцеве населення) виховують його для полювання.

Інший рід лемурів, з лисячою головою і довгим (довшим за тіло) хвостом, — це макі. Вони жваві, рухливі, тримаються групами по 6–1 особин, у сутінках виходять збирати листя, плоди і полювати на дрібних тварин.

Повна протилежність макі — маленький і безхвостий лемур лорі. Його неповороткість і незграбність вражаючі. Цікавий також ай-ай, або руконіжка, — плоскоголовий лемур з великими вухами і довжелезним хвостом. Живе в бамбукових лісах, живиться серцевиною бамбука і цукрової тростини, але не гидує жуками і лялечками. Ай-ай дуже боїться світла. Як тільки зійде сонце, він засинає, засунувши голову між ногами й обгорнувши її своїм довгим хвостом.

Із хижаків на Мадагаскарі водиться тільки рудувато-чорна фосса, або тхоровий кіт. Завбільшки вона з великого собаку, але невисока, бо лапи має короткі.

Також на острові мешкає мангуста, яку називають ще фараоновою мишею, — нещадний винищувач змій.

У гористих місцях, чагарниках, папоротях і лісистих заростях живе полохливий, несміливий тенрек, представник комахоїдних. Тіло його, як у нашого їжака, вкрите голками; зростом він з кролика. Бачити його можна тільки влітку, після заходу сонця, коли він зі своєї нірки виходить на промисел. Узимку ж, тобто в період посухи, тенрек впадає в сплячку.

Птахи Мадагаскару також своєрідні. Тут водяться зелені папуги, яскраво-червоні кардинали, сині голуби, султанські курочки, ефіопські ібіси, зимородки сині, ворони, цесарки. Колись на Мадагаскарі жили, але потім вимерли велетенські, схожі на казуарів, птахи епіорніси, заввишки до 3 м. Яйце епіорніса за об’ємом дорівнює 150 курячим і може вмістити 8 л рідини.

Змії, що живуть на острові, не отруйні.

В озерах, болотах і спокійних річкових заводях багато крокодилів. Місцеві жителі бояться крокодилів, але відкладені самицею яйця викопують із піску, варять та їдять.

Із Мадагаскару експортують корисні копалини, худобу, рис, волокна пальми рафія, каву, каучук, ваніль, цукор, гвоздику і гвоздикову олію.

Із корисних копалин найважливіше значення мають розробки графіту (в центральній частині острова) і слюди; видобувають також золото, берил, кварц, напівкоштовні камені.

Уганда — невелика держава з галасливою столицею Кампала — знаходиться в Східній Африці. Слово Уганда в перекладі з однієї з місцевих мов означає «земля людей».

Основна частина її території належить до басейну найвеличнішої та найдивовижнішої в усіх відношеннях річки на всій планеті — Нілу.

Символом Уганди вважається незвичайно красивий птах — вінценосний журавель з невеликим чубчиком на голові, що складається з пір’я золотистого кольору. Він занесений до міжнародної Червоної книги. Завдяки прекрасній природі Уганди цю країну називають африканською перлиною.

Угандійська столиця Кампала привільно розкинулася на семи пагорбах, а знаменита вона багатьма пам’ятками: музеєм Кампала, гробницями бугандійских королів, які називаються шинку, собором Рубага і будівлею Парламенту. Зібрані в музеї традиційні для Уганди музичні інструменти є, мабуть, найцікавішою особливістю, причому грати на них дозволяється кожному відвідувачеві музею.

Колись територію сучасної Уганди населяла народність низькорослих пігмеїв.

День і ніч в Уганді тривають по дванадцять годин, а сонце завжди сходить о 7 ранку і заходить о 7 вечора.

Клімат країни досить м’який через вплив великих озер, а також тому, що Уганда розташована досить високо над рівнем моря. На найвищих вершинах масиву Рувензори постійно лежать снігові шапки. Уганда цікава ще своїм вулканічним нагір’ям Кігезі з ланцюгом недіючих вулканів Муфумбіро.

На території Уганди розташовані найвищі в Африці гори. Гора Вірунга підноситься на висоту в 4,5 км над рівнем моря. Одне з найглибших у світі озеро Альбертіна утворилося в кратері згаслого вулкана, а його глибина становить 1,5 км. Розташоване на території Уганди озеро Вікторія — друге за площею прісноводне озеро у світі.

Паркові і трав’яні савани, у яких дерева перемішані з гігантськими травами, що деколи сягають 2 м, — дуже захоплююче видовище. Серед трав найбільш часто зустрічається так звана слонова трава, стебло якої закінчується мітелкою, схожою на нашу степову ковилу. Дерева також відрізняються великою різноманітністю: зонтична акація, ковбасне дерево, комбретум, лофіра, яку африканці називають ще залізним деревом.

По-своєму цікавий і тваринний світ Уганди. Так, на схилах вулкана Мухавура можна зустріти дуже рідкісних тварин — гірських горил, на відміну від шимпанзе дуже мовчазних. Сплять ці тварини в гніздах-лежанках, які влаштовують на нижніх гілках дерев. У лісах Кігезі багато бамбука і тут мешкає надзвичайно рідкісна порода мавп — церкопітекуси. У заповіднику Рувензори зустрічаються різнокольорові мавпи. Хвіст у них червоного кольору, спина оливково-коричнева, живіт і груди білого кольору.

Крім мавп, тут в заповідниках можна зустріти слонів, бегемотів, буйволів, зебр, антилоп, жираф, левів, а у водах Нілу живуть величезні п’ятиметрові крокодили.

Танзанія — держава, розташована на сході Африки. Вона межує з такими країнами, як Уганда, Кенія, Бурунді, Руанда, Демократична республіка Конго, Мозамбік, Замбія і Малаві. Індійський океан омиває Танзанію зі східного берега.

Назва Танзанія походить від назв двох об’єднаних в цю державу країн — Танганьїки і Занзібару.

Офіційних мов у Танзанії дві — англійська та суахілі, але англійської майже ніхто не знає. Кожне плем’я розмовляє на своєму діалекті, а племен тут і не злічити: банту, гого, сукума, маконде, масаї, ньямвезі, ха, хайя, чага, джагга, ваньямвезі та інші. Найбільші за чисельністю народності — суахілі та масаї.

Кіліманджаро — вулкан на північному сході Танзанії, найвищий пік Африки.

Дар-ес-Салам (або просто Дар) — стара столиця країни, яку жоден турист, що поважає себе, не обійде стороною. Назву можна перевести з суахілі як «Мирний притулок», що пояснюється логічно — гавань, що дала початок місту, дозволяла сховатися від штормів навіть великим кораблям. Сьогодні Дар — не просто рибальська пристань, а справжня перлина Танзанії.

Танзанія — дивна країна, сповнена різноманітних красот. Тут розміщені гори Міру і Кіліманджаро. Вражає краса водного і тваринного світу Танзанії.

Із заходу Танзанію омивають прісні води глибокого озера Африки, а зі сходу — солоні хвилі океану. Між ними лежать понад 900 000 км рівнин, лісів і гір різної висоти. Північ займають вулканічні височини з сухим і відносно прохолодним кліматом (не більше +27°С в найгарячіші дні). Південь жаркіший, а узбережжя й острови просочені вологою, принесеною з океану.

Національні парки — головне багатство Танзанії. Сьогодні на території країни їх шістнадцять.

Танзанійське озеро Танганьїка — друге за глибиною і за обсягом озеро у світі. У Танзанії розташована найвища гора Африки — Кіліманджаро. Її снігові шапки впираються в небо. Вершина часто буває закрита хмарами.

Танзанія — це абсолютно унікальна країна, вона справедливо вважається одним з найцікавіших місць у світі в екологічному плані. Уявіть собі, що на території однієї держави існують 13 заказників, 12 національних парків, 38 природоохоронних територій, а також велика кількість природозберігаючих місць. Унікальні природні комплекси принесли величезну славу країні, що зробило її однією з найкращих у світі для екологічного туризму. Чого тут тільки немає! Навіть найдосвідченіших мандрівників вразить краса цих місць. Тут можна вирушити на сафарі, відвідати екологічні тури, політати на повітряній кулі над саваною.

Національний парк Китуло — рай для любителів природи. Це місце ще називають Божим садом. І цю назву місцевість отримала не просто так. У заповіднику росте 350 видів рослин. Уявіть, що це місце одне з найбагатших на рослинність у світі. Усесвітню славу воно здобуло завдяки величезним квітковим полям, які розкриваються в сезон дощів.

Це настільки прекрасне і вражаюче видовище, що просто неможливо передати словами. Тільки одних орхідей тут налічується 45 видів. Неодмінно треба побачити річку Велика Руаха. У національний парк приїжджають, щоб побачити численні колонії птахів. Тут можна зустріти дуже рідкісну африканську дрохву, а також колонію птахів, що зникають, — блакитних ластівок та багатьох інших рідкісних пернатих. Національний парк був заснований 2005 року. Для туристів найбільш цікавий період з грудня по квітень. Саме на цей час припадає пік цвітіння рослин. Відвідувачам пропонують піші прогулянки з гідом і без, спостереження за птахами, гірські сходження.

Національний парк Кіліманджаро є в списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він був створений 1973 року. Сьогодні він розділений на сім зон. Парк має багатий світ фауни. Тут водяться леви, слони, леопарди, носороги, буйволи, мавпи, лемури, дамани і багато інших. Із птахів — орли, саричі, ягнятники-бородані. Дуже багато тут і комах, що пов’язано з умовами тропічного клімату.

Національний парк Катався знаходиться на заході країни. По сусідству з ним розташувалися заказники Луквати, Руква, Луафи і велика кількість лісових заповідників. Усі ці території незайманих земель складають 25000 км. Катався — третій за площею парк у Танзанії.

На заході від Катався розташоване озеро Танганьїка, а також парки Махали-Маунтінс, Гомба-Стрім. Із південного боку — озеро Ньяса і знамениті національні парки Рауха і Китуло. Тварини Танзанії дуже різноманітні й численні, тільки на території Катався мешкає 50 різновидів середніх і великих ссавців. Одних зебр тут більше 20 000 особин. Також живуть жирафи, буйволи, бородавочники, слони. Із хижаків мешкають леопарди, леви, гепарди, крокодили, гієни, дикі собаки.

Найбільш часто зустрічаються в Катався гіпопотами. У кінці посушливого сезону 200 тварин збираються всі разом у водоймах. Узагалі, першими водойми в період посухи окуповують слони, гіпопотами і крокодили. Усього на території три великих водойми. Тож дві з них займають гіпопотами, поділяючи сусідство з лелеками і крокодилами. Катався славиться тим, що туристи мають можливість на невеликій площі побачити величезну кількість диких звірів. У посушливий час року це зробити найпростіше, оскільки всі тварини переміщуються ближче до водойм.

Гомбе-Стрім — це найменший з усіх національних парків Танзанії. Знаходиться він на березі озера Танганьїка. Його площа всього 52 км². Парк став відомий завдяки приматологу Джейн Гудолл, яка ось уже понад 45 років вивчає тут приматів.

У парку є пагорби, покриті густими тропічними лісами, долини, рідколісся, водоспади, струмки, бамбукові гаї. Крім шимпанзе, у парку мешкають й інші примати: червонохвості мавпи, оливкові бабуїни, павіани, червоні колобуси. Тут можна зустріти антилоп, змій, леопардів і бегемотів.

Національний парк Аруша відомий тим, що, незважаючи на невелику територію, щільно заселений жирафами. Крім того, досвідчені мандрівники знають, що в багатьох парках Танзанії не дозволяється навіть виходити з машини під час екскурсій, щоб не стати, як кажуть, обідом для хижаків. А ось в Аруші ви спокійно можете гуляти спеціальними туристичними стежками і милуватися тваринами. Тут гніздяться понад 400 видів пернатих. Мешкають білі й чорні мавпи, бабуїни, слони, бегемоти, буйволи, антилопи, леопарди. Слони зустрічаються дуже рідко, а от левів зовсім немає.

Національний парк Махали-Маунтінс знаходиться на заході країни. Відомий він насамперед тим, що на його території проживає найбільша популяція шимпанзе. Заповідник знаходиться на узбережжі прісноводного озера Танганьїка. Однак його мешканці дуже схожі на морських. Це пояснюється тим, що водойма утворилася в найдавніші часи і ніколи не пересихала, а тому її фауна не гинула, а тільки поповнювалася новими різновидами.

На території заповідника знаходиться гора Махали. Рослинний і тваринний світ парку повністю не описаний і не вивчений. Відомо тільки, що на охоронюваних землях зареєстровано 82 види ссавців і 355 видів птахів. Вважається, що ці дані охоплюють лише 80% тварин. Фауна і флора парку представлені поєднанням трьох зон. Так, наприклад, у лісах живуть не тільки мавпи, але й білки з кабанами. У савані зустрічаються леви, жирафи, зебри. А в лісах поселились антилопи. Рептилії регіону мало вивчені, є й такі, які зовсім нові для наукового світу.